Ні. Спершу розведи багаття.
Я знову розплющив очі. Це було надто складно. Я пошкріб довкола, притяг усі гілочки та хмиз, до яких міг дотягтися. Нічноокий намагався допомогти, приносячи мені гілки, але й так минула вічність, доки затанцював крихітний вогник. Я повільно підкидав хмиз. Коли розклав справжнє вогнище, помітив, що вже світає. Час у дорогу. Ми ненадовго затрималися, щоб доїсти зайця, а я добре зігрів долоні та стопи. Тоді рушили знову. Нічноокий безжалісно вів мене вперед.
Розділ 20. Джампі
Джампі, столиця Гірського королівства, старше за Оленячий замок, так само, як правляча династія Гірського королівства старша за дім Провісників. І Джампі настільки ж несхоже на замкове місто Баккіп, наскільки монархи-Провісники відрізняються від учителів та філософів з роду Жертовних, що керують у Горах.
Це не таке осіле місто, які ми знаємо. Небагато там давно зведених і тривких будинків. Натомість уздовж ретельно прокладених і обрамлених садами доріг є місця, куди може приходити і звідки може відходити кочова людність гір. Ринкова площа чітко окреслена, але купці змінюють одні одних, подібно до пір року. За ніч може постати кільканадцять нових наметів, їхні мешканці збільшать населення міста на тиждень чи місяць, а тоді безслідно зникнуть, коли їхні відвідини й торгівля добіжать кінця. Джампі — це вічно змінне місто наметів, заселене енергійними горянами, що люблять життя просто неба.
Доми правлячої родини і тих її друзів, які вирішують зоставатися з нею цілий рік, геть не схожі на наші замки та зали. Натомість їхні помешкання зосереджені довкола великих дерев, які залишаються живими й неушкодженими. Стовбури та гілки цих дерев постійно формують упродовж десятків літ, щоб виростити так основу будинку. Потім цю живу структуру покривають тканиною, витканою з волокон деревної кори, і зміцнюють обрешіткою. Завдяки цьому стіни можуть набрати обрису лагідно заокругленого тюльпанового пуп’янка чи купола яйця. На шар тканини накладають глиняне покриття, яке затим розмальовують блискучою живичною фарбою яскравих кольорів, що їх так люблять горяни. Інколи такі малюнки зображають фантастичних звірів, інколи це витончені взірці, але зазвичай вони є простими. Переважають фіолетова та жовта барви, тож потрапити до міста, що виросло під тінню могутніх гірських дерев, — це наче вийти весною на поляну крокусів.
Довкола таких домів та на перехрестях доріг у цьому кочовому «місті» ростуть сади. Кожен сад неповторний. Його центром може бути стовбур дерева незвичної форми, хитро складена купа каміння, гарно вирізаний шматок дерева. У садах ростуть духмяні трави, яскраві квіти чи довільна комбінація усякого зела. Серцем одного саду є дзюркотливе джерело гарячої води. Тут посаджено рослини з м’ясистим листям і квітами, що мають екзотичний аромат. Їх привезено з теплішої місцевості, щоб вони чарували мешканців Гір своєю таємничістю. Часто гості садів залишають там подарунки, а відходячи, — дерев’яну фігурку, майстерно виліплену посудину чи бодай гарно розкладені яскраві камінці. Сади не належать нікому, і всі про них дбають.
У Джампі багато гарячих джерел. Вода у деяких може обпекти людину, інші — лагідні, булькотливі й теплі. Довкола частини джерел збудовано споруди, що використовуються як громадські купальні, а інколи такі джерела нагрівають невеликі приміщення. У кожному домі, в кожному саду, на кожному кроці відвідувачі знаходять сувору красу та простоту форм, які є гірським ідеалом. Свідомо обрана простота життя може схилити гостя до міркувань над власним життєвим вибором.
Була ніч. Мало що пам’ятаю, крім того, що вона настала після довгих днів, наповнених болем. Я переніс ціпок, на який спирався, зробив черговий крок. Знову переніс ціпок. Ми йшли нешвидко. Круговерть сніжинок у повітрі сліпила більше, ніж темрява. Я не міг утекти від вітру, що ніс ці сніжинки. Нічноокий кружляв довкола мене, скеровуючи мої невпевнені кроки, наче це могло змусити мене йти швидше. Час від часу він неспокійно квилив. Його тіло напружилося від страху і втоми. Він відчував запах деревного диму та кіз… «не щоб зрадити тебе, брате. А щоб тобі допомогти. Пам’ятай це. Тобі необхідний хтось із руками. Та якщо вони тебе скривдять, то тільки поклич, а я прийду. Буду поблизу». Я не міг зосередитися на його думках. Відчував, наскільки йому гірко, що він не може мені допомогти, страх, чи не веде він мене в пастку. Мабуть, ми посперечалися, але я ніяк не міг згадати, на чому наполягав. Хай що б це було, Нічноокий переміг, бо просто знав, чого хоче. Я послизнувся на втоптаному снігу дороги, впав навколішки. Нічноокий сів поруч зі мною і чекав. Я намагався лягти, а він ухопив мене зубами за зап’ястя. Легенько потягнув, але щось у моїй спині раптово запалало. Я закричав.