Я повільно розплющив очі, але не міг підвести голови, щоб роздивитися обличчя. Побачив натомість худорляве тіло, одягнене в біле вбрання з м’якої вовни. Долоні кольору старої слонової кості підтягнули манжети рукавів. Пальці тонкі й довгі, зап’ястя кістляві.
Тоді чоловік різко встав, аби щось узяти. На якийсь час я зостався сам. Заплющив очі. Коли їх розплющив, біля моєї голови стояла широка посудина з блакитної випаленої глини. Над нею здіймалася пара, я відчув запах верби та горобини.
— Спокійно, — сказав голос, і на мить одна з цих легких долонь заспокійливо торкнулася мого плеча. Тут я відчув, що мені по спині розходиться тепло.
— Знову тече кров, — прошепотів я сам собі.
— Ні. Це я відмочую твою сорочку. — На мить голос знову здався знайомим.
Я заплющив очі. Двері відчинилися і зачинилися, я відчув повів холодного повітря. Чоловік поруч зі мною зупинився. Я відчув, що він глянув угору.
— Могла б і постукати, — з удаваною суворістю мовив він. Я знову відчув теплу цівку води на спині. — Навіть у когось такого, як я, часом бувають інші гості.
До мене поквапом підступили ноги. Хтось легко опустився. Я бачив колихання спідниць, коли жінка присідала. Долоня змахнула мені волосся з обличчя.
— Хто це, святий пророче?
— Святий? — У його голосі був гіркий гумор. — Як хочеш говорити про святих, говори про нього, не про мене. Ось, глянь на його спину. Така дірка може бути лише у святого. — Тоді додав тихіше: — Гадки не маю, хто він.
Я почув, як вона зойкнула.
— Це все його кров?! Як же він досі живий?! Мусимо його зігріти і змити з нього кров. — Тоді потягла мої рукавиці, зняла з рук. — Ой, бідні його долоні, пучки пальців почорніли! — вражено скрикнула вона.
Я не хотів ні бачити цього, ні чути. Відплив далеко звідси.
Якийсь час мені здавалося, що я знову став вовком. Блукав незнайомим селищем, намагаючись відчути псів чи бодай якийсь порух, але все було сповите білою тишею і снігом, що сипав уночі. Знайшов хатку, яку шукав, закружляв довкола неї, але не зважився ввійти досередини. Минув якийсь час, і здалося, наче я зробив усе, що мені до снаги. Тож пішов полювати. Вбивав, їв, спав.
Коли я знову розплющив очі, кімнату заливало бліде денне світло. Стіни заокруглювалися. Спершу я думав, що це мої очі не можуть сфокусуватися, а тоді розпізнав форму гірського житла. Поволі роздивлявся деталі. Товсті вовняні килимки на підлозі, прості дерев’яні меблі, вікна з промасленої шкіри. На полиці дві ляльки сперлися головами одна об одну, поруч із ними — дерев’яний кінь і маленький візочок. У кутку висіла лялечка мисливця. На столі лежали яскраво розмальовані шматки дерева. Я занюхав запах стружки й фарби. «Лялькар, — подумав я. — Майстер, що робить ляльок». Я лежав на животі, у ліжку, під покривалом. Мені було тепло. Шкіра на обличчі, долонях і стопах неприємно пекла, але на це можна було не зважати, бо сильний біль, що терзав мою спину, мав безумовну першість. Я не відчував особливої сухості в роті. Щось пив? Мені здалося, наче я згадую цівку теплого чаю, що текла мені в рот, але це не був певний спогад. Ноги у валяних вовняних капцях підійшли до мого ліжка. Хтось схилився, здійняв із мене покривало. Холодне повітря пропливло мені по шкірі. Вправні руки пробігли наді мною, промацуючи ділянку довкола стріли.
— Який худий. Мав би більше тіла, то в нього були б кращі шанси, — сумно сказав старий жіночий голос.
— Він збереже пальці на ногах і руках? — Жіночий голос, близько. Молода жінка. Я не міг її побачити, але вона була близько.
Друга жінка схилилася наді мною. Взяла руками мої долоні, почала згинати пальці та щипати пучки. Я скривився і немічно спробував вирватися.
— Якщо виживе, то збереже пальці, — сказала вона, не те щоб жорстоко, просто констатуючи факти. — Будуть вразливими, бо вся замерзла шкіра та м’ясо мусять відпасти. З ними все не так погано. Інфекція у спині, — от що може його вбити. У цій рані щось є. Здається, там наконечник стріли й частина древка.
— Не можеш цього вийняти? — озвався звідкись із кімнати чоловік з руками барви слонової кості.
— Легко, — відповіла жінка. Тут я зрозумів, що вона говорить бакійською мовою з гірським акцентом. — Але тоді, напевне, в нього буде сильна кровотеча, а він і так утратив багато крові. А з кровотоком зараза з рани розійдеться і отруїть усе його тіло. — Вона зітхнула. — Була б жива Джонкві. Дуже добре зналася на таких речах. Це вона вийняла стрілу, що пробила груди принца Раріска. Рана булькотіла від його дихання, а Джонкві не дала йому померти. Я не така вміла цілителька, як вона, але спробую. Вишлю з моєю ученицею мазь для долонь, стоп і обличчя. Щодня добре протирай йому шкіру і не переймайся, як вона злазитиме. Що ж до його спини, то слід поставити там компрес для витяжки, щоб якомога краще відсмоктати отруту. Вливай у нього їжу та питво, скільки влізе. Дамо йому відпочити. За тиждень виймемо стрілу і сподіватимемося, що до того часу він набереться сил. Джофрон, знаєш добрі припарки для витяжки?