— Тут надто холодно, — роздратовано поскаржився я. — І я загубив сережку.
Я лише цього ранку виявив згубу. Вона мене засмутила. Я не міг згадати, чого це так важливо, але воно не виходило мені з голови. Вже через саму цю думку голова заболіла сильніше.
Менестрелька зняла рукавички. Одна її рука досі була перев’язана. Друга торкнулася мого чола. Благословенно прохолодна рука. Дивно, що прохолода могла бути такою приємною.
— Та він весь горить! — звинуватила вона Блазня. — Чи ти геть розум втратив, що не даси йому чаю з вербової кори?
Блазень зняв стружку зі шматка дерева, над яким саме працював.
— Чайник біля твого коліна, якщо ти ще його не перевернула. Коли тобі вдасться влити в нього ще хоч ковток, то ти краща за мене.
Чергова стружка.
— Краща за тебе? Та це не складно, — відповіла Старлінг неприємним тихим голосом. Тоді до мене, вже приязніше: — Твоя сережка не загубилася. Дивися, вона тут, у мене.
Вийняла сережку з капшука, що висів у неї на поясі. Якась частка моєї свідомості працювала досить добре, щоб зауважити: зараз вона тепло вдягнена на гірський лад. Вставила сережку мені у вухо, її долоні були прохолодними і трішки незграбними. Я спершу не знав, що сказати, тоді здогадався спитати:
— Звідки вона в тебе?
— Я попросила Кеттл принести її мені, — відверто зізналася вона. — Коли він не схотів впустити мене, щоб тебе побачити. Я мусила мати якийсь знак, річ, яка б довела Кеттрікен, що все, мною сказане, — правда. І я побувала в неї та порозмовляла з нею і її радником. Просто сьогодні.
Ім’я королеви продерлося крізь мої блудні думки і змусило мене зосередитися на мить.
— Кеттрікен! Що ти наробила?! — скрикнув я від страху. — Що ти їй сказала?
Мій переляк її, вочевидь, здивував.
— Що ж, усе, що вона мусить знати, аби допомогти тобі в пошуках. Що ти насправді живий. Що Веріті не помер і що ти його шукатимеш. Що слід вислати Моллі звістку про тебе. Звістку, що ти живий і все з тобою гаразд. Щоб вона не занепала духом, щоб запевнила дитині безпеку до твого повернення. Що…
— Я тобі вірив! — крикнув їй. — Я довірив тобі всі свої таємниці, а ти мене зрадила. Яким же дурнем я був!
Я ледь не плакав від розпачу. Все, все пропало.
— Ні, це я дурень, — втрутився до нашої розмови Блазень. Він повільно перетнув кімнату і став, дивлячись на мене згори вниз. — Я ж думав, що ти віриш мені, — вів далі, а я ніколи досі не бачив його настільки блідим. — Твоє дитя, — сказав він сам до себе. — Істинне дитя роду Провісників. — Його жовті очі миготіли, наче вогонь, що гасне, перебігали від Старлінг до мене. — Ти знаєш, що означають для мене такі звістки. Чому? Чому ти мене дурив?
Я не знав, що гірше: біль у Блазневих очах чи тріумфальний погляд, який кинула йому Старлінг.
— Я мусив брехати, щоб зберегти її для себе! Це моя дитина, а не спадкоємець Провісників! — розпачливо крикнув я. — Моя і Моллі. Дитя, що має зростати в любові, а не знаряддя творця королів. А Моллі не може почути про те, що я живий, ні від кого, крім мене. Старлінг, як ти могла таке зі мною вчинити? І чого я був таким ідіотом, чого взагалі говорив з кимось про це?
Тепер уже Старлінг здавалася так само болісно враженою, як Блазень. Вона скуто підвелася, її голос зривався.
— Я хотіла тобі допомогти. Допомогти зробити те, що ти мусиш зробити. — Позаду Старлінг із відчинених дверей війнуло вітром. — Ця жінка має право знати, що її чоловік живий.
— Про яку жінку мова? — спитав ще один голос, крижаний.
Я вкрай розгубився, бо до кімнати ввійшла Кеттрікен, а відразу ж за нею Чейд. Глянула на мене, і я жахнувся, побачивши її обличчя. Жалоба спустошила її, вирила глибокі зморшки біля вуст, висушила плоть щік. А зараз у її очах ще й шаленів гнів. Порив холодного вітру, який дістався до кімнати разом із ними, на мить мене остудив. Тоді двері зачинилися, а мої очі перебігали з одного знайомого обличчя на інше. Здавалося, що маленька кімната заповнена пильними обличчями, холодними очима, що дивляться на мене. Я кліпнув. Їх було так багато, так близько до мене, і всі пильно на мене дивилися. Ніхто не усміхнувся. Ні вітання, ні радості. Тільки нестримні емоції, які я пробудив усіма змінами, які вчинив. Отак вітали Каталізатора. Ні в кого не було на обличчі того виразу, який я сподівався побачити.
Ні в кого, крім Чейда. Він підійшов до мене, довгими кроками перетнувши кімнату, на ходу знімаючи рукавиці для верхової їзди. Коли відкинув каптур свого зимового плаща, я побачив, що його волосся зв’язане у вояцький хвіст. На чолі мав шкіряну стрічку, посередині, між бровами, до неї підвішено срібний медальйон. Олень з рогами, опущеними для атаки. Знак, який дав мені Веріті. Старлінг поквапом відступила йому з дороги. Він, і не глянувши на неї, легко опустився і сів на підлогу біля мого ліжка. Взяв мою руку в свою, примружив очі, побачивши обмороження. Ніжно її тримав.