Я кивнув головою і раптом помітив, що мої очі злипаються.
Чейд ухопив мене за зап’ястя і міцно потяг їх униз. Мої груди і щока тісно лягли на тверду дерев’яну лаву. Блазень сів мені на ноги, наче верхи, схилився вперед і всією своєю вагою прип’яв мені стегна. Навіть Кеттл доклала рук: взялася за мої оголені плечі та притисла мене до тієї непохитної лави. Я почувався свинею, зв’язаною на заріз. Старлінг стояла, тримаючи напоготові тканину для перев’язки й посудину з гарячою водою. Коли Чейд міцно притис мої руки, мені здалося, що все моє тіло от-от розійдеться по шву, а на тій гнилій рані на спині вже розпоролося. Цілителька сіла навпочіпки поруч зі мною. Я помітив обценьки, які вона тримала. Чорне залізо. Мабуть, позичене з ковальського реманенту.
— Готові? — спитала вона.
— Ні, — відбуркнув я.
Вони пропустили це повз вуха. Цілителька не до мене зверталася. Весь ранок вона працювала наді мною, наче я був поламаною іграшкою. Штовхала, тицяла, витискала з моєї спини усяку погань, а я тим часом вертівся і бурмотів прокляття. Ніхто на них не зважав, окрім Блазня, що радив мені, як їх удосконалити. Він знову став сам собою. Умовив Нічноокого вийти надвір. Я відчув, як вовк кружляє біля дверей. Спробував передати йому, що має бути зроблено. За час, який ми провели разом, я витяг із нього достатньо колючок, аби йому було зрозуміло, що без болю не обійтися. Та він однаково поділяв зі мною мій страх.
— Давай, — сказав Чейд цілительці. Його голова була близько до моєї, його борода дряпала мою поголену щоку.
— Спокійно, хлопчику, — шепнув просто мені у вухо.
Холодні щелепи обценьків притислися до мого розпаленого тіла.
— Не сапай. Не ворушись, — суворо звеліла цілителька.
Я намагався. Мені здавалося, що вона залізла інструментом прямо мені в спину, шукаючи, де б краще взятися. Після нескінченних спроб наказала:
— Тримайте його!
Я відчув, як щелепи обценьків стискаються. Вона потягла, вириваючи хребет мені з тіла.
Так принаймні я відчував. Пам’ятаю, що після першого ж скреготання металевого наконечника об кістку всі мої тверді рішення не кричати негайно забулися. Я ревнув так, що викричав і свій біль, і свідомість заодно. Знову провалився у те непевне місце, куди не сягав ані уві сні, ані при повній тямі. За дні пропасниці я аж надто добре з ним познайомився.
Ріка Скіллу. Я був у ній, вона була в мені. Тільки крок, вона завжди була за крок від мене. Звільнитися від болю й самотності. Швидко та солодко. Я рвався у ній на шмаття, розпадався, як плетиво, коли потягти за потрібну нитку. Весь мій біль теж розвіювався. «Ні. — Веріті твердо заборонив це. — Повертайся, Фітце». Ніби відтягав малу дитину від вогню. Я відійшов.
Наче нурець, що випірнув на поверхню, я повернувся до твердої лави й голосів наді мною. Світло здавалося тьмяним. Хтось кричав про кров і наказував принести полотнину зі снігом. Я відчув, як ця полотнина притискається мені до спини, а мокра червона ганчірка падає на Блазнів килимок. По вовні розпливлася пляма, я поплив разом із нею. Плавав, а кімната наповнилася чорними цятками. Цілителька зайнялася чимось над вогнем. Витягла з полум’я інше ковальське знаряддя. Воно світилося. Обернулася, глянула на мене.
— Стій! — крикнув я від страху і був би схопився з лави, якби Чейд не піймав мене за плечі.
— Це конче слід зробити, — гостро сказав він мені і тримав мене залізним стиском, доки цілителька не підійшла. Коли вона притулила розжарене тавро мені до спини, я спершу почув тільки натиск. Тоді відчув, що плоть моя горить, подумав, що на це можна й не зважати, аж тут спазм болю рвонув мене сильніше, ніж катівська петля. Чорнота здійнялася, потягла мене вниз.
— Повішений над водою і спалений! — розпачливо гукнув я.
Завив вовк.
Підіймаюсь. Вгору до світла, ближче й ближче. Поринання було глибоким, води теплими та повними сновидінь. Я відчув присмак краю свідомості, вдихнув ковток повітря пробудження.
Чейд:
—…але ж ти, безперечно, міг мені сказати, що він живий і прийшов до тебе. На Еду й Еля разом, Блазню, скільки разів я довіряв тобі свої найглибші таємниці?
— Майже стільки ж, скільки й не довіряв, — терпко відповів той. — Фітц просив мене тримати його присутність тут у секреті. Так і було, доки не втрутилася ця менестрелька. Кому б завадило, якби йому дали спокій, щоб він повністю відпочив, доки настане час витягти стрілу? Ти чув його марення. Хіба це слова людини, що в мирі сама з собою?