— З тобою все гаразд? — раптом стривожено спитала Старлінг. — Я не пам’ятаю, щоб бачила тебе таким блідим.
— Усе добре, — глухо запевнив я. — Просто подумав, що тим часом я міг би для розваги допомагати Блазневі робити ляльки.
Вона знову насупилася.
— Досі не розумію, що ти в ньому бачиш. Чого не замешкаєш у кімнаті біля мене та Кеттрікен? Не потребуєш уже особливого догляду, час тобі зайняти належне місце поруч із королевою.
— Коли королева мене покличе, піду до неї, — сумлінно відповів я. — Цього досить.
Розділ 22. Вимарш
Чейд Фаллстар Падуча Зоря займає унікальне місце в історії Шести герцогств. Хоча він ніколи не був визнаний як член королівської родини, його виразна зовнішня схожість із Провісниками майже не залишала сумнівів у спорідненості з династією. Хай там як, те, ким він був, блідне порівняно з тим, що він робив. Дехто запевняє, що до війни червоних кораблів він упродовж десятиліть був шпигуном короля Шрюда. Інші пов’язували його ім’я з іменем леді Тайм, що майже напевно була отруйницею та викрадачкою і служила королівській родині. Ці припущення ніколи не було доведено.
Достеменно відомо те, що він з’явився у громадському житті після втечі Регала Провісника, претендента на престол, з Оленячого замку. Чейд став на службу леді Пейшенс, виконуючи всі її доручення. Вона використовувала його агентську мережу, що охоплювала всі Шість герцогств, як для збору інформації, так і для кращого розподілу ресурсів при захисті узбережжя. Існує багато доказів того, що спершу він намагався зостатися непублічною постаттю і таємною фігурою. Його дуже характерна зовнішність утруднювала такі намагання, і врешті він покинув усі подібні спроби. Попри свій вік, він став свого роду героєм, хвацьким стариганем, що входив до заїздів і таверн та виходив із них, коли хотів, у кожній порі, обводячи довкола пальця Регалових стражників і глузуючи з них, приносячи звістки та передаючи кошти для захисту Прибережних герцогств. Його вчинки викликали загальне захоплення. Велів людям Шести герцогств не втрачати відваги, віщував, що король Веріті та королева Кеттрікен повернуться, щоб зняти з їхніх спин тягар податків і воєнних злигоднів, від яких вони страждали. Хоча його діяння стали основою багатьох пісень, найточнішим їхнім описом є пісенний цикл «Розплата Чейда Фаллстара», приписуваний менестрельці королеви Кеттрікен, Старлінг Пташиній Пісні.
Моя пам’ять бунтується на згадку про останні дні у Джампі. Мене опосів похмурий дух, якого не могли розвіяти ні друзі, ні бренді. Мені забракло енергії та бажання ворухнути й пальцем.
— Якщо доля — це велика хвиля, яка підхопить мене і вдарить об стіну, хоч що б я вибрав, то я вибираю не робити нічого. Хай робить зі мною, що забажає, — заявив я одного вечора Блазневі, величним тоном, хоча був напідпитку.
Він нічого не відповів. Далі шліфував кошлате хутро вовчої фігурки. Нічноокий не спав, але й не ворушився. Тихо лежав біля Блазневих ніг. Коли я напивався, він закривав від мене свою свідомість і виражав свій осуд, ігноруючи мене. Кеттл сиділа біля камінного закутка, плела на спицях і навпереміну здавалася то розчарованою, то невдоволеною. Чейд сидів за столом навпроти мене на твердому кріслі. Перед ним стояла чашка чаю, його очі були холодними, як нефрит. Не треба додавати, що я самотньо пив уже третю ніч поспіль. До меж можливого випробовував теорію Барріча, згідно з якою випивка нічого не розв’язує, але може зробити нестерпне стерпним. Здається, ця теорія на мене не поширювалася. Чим більше я пив, тим нестерпнішою здавалася моя ситуація. І тим нестерпнішим я ставав для моїх друзів.
Цей день приніс мені більше, ніж я міг витримати. Чейд нарешті прийшов до мене та повідомив, що Кеттрікен хоче бачити мене завтра. Я пообіцяв, що постану перед нею. Під певним тиском з його боку погодився набрати гідного вигляду. Себто бути помитим, поголеним, чисто вдягненим і тверезим. У цю мить я не відповідав жодній такій вимозі. В такому стані мені не варто було й пробувати змагатися з Чейдом у дотепності та красномовстві, але доля присудила мені замахнутися на це. Я ставив войовничі та звинувачувальні запитання. Він спокійно відповідав. Так, він здогадувався, що Моллі виношує мою дитину, і так, наполіг, аби Барріч став її захисником. Барріч подбає, щоб вона мала гроші та притулок. Він не мав охоти ділити з нею житло, але коли Чейд вказав на небезпеку, що загрожує їй і дитині, якщо хтось здогадається про обставини, то Барріч погодився. Ні, він не сказав мені. Чому? Бо Моллі змусила Барріча пообіцяти, що він не промовиться мені про її вагітність. Він погодився охороняти Моллі з умовою, що Чейд теж пошанує цю обіцянку. Спершу Барріч сподівався, що я зміркую й сам, чого Моллі зникла. Зізнався Чейдові, що, тільки-но дитина народиться, він вважатиме себе вільним від цієї обіцянки і скаже мені вже не про її вагітність, а про мою дитину. Навіть у своєму теперішньому стані я міг розгледіти, що це було найбільшими хитрощами, на які будь-коли спромігся Барріч. Якась моя частка цінувала глибину його дружби, те, що заради мене він зумів настільки вивернути свою обіцянку. Та, пішовши у вівчарську хатину розповісти мені про народження доньки, знайшов натомість свідчення моєї смерті.