— Ти маєш на увазі мене, — засміявся я.
— Ні. Я маю на увазі ту влізливу менестрельку.
— Чого ви зі Старлінг так ворогуєте? — втомлено спитав я.
— Це не ворожнеча, любий Фітці. З мого боку — це брак зацікавленості. На лихо, вона не може уявити собі мужчину, що дивиться на неї без зацікавленості та бажання вкласти в постіль. Цю мою просту байдужість вона трактує як зневагу і намагається витлумачити її, шукаючи у мені якийсь ґандж чи хибу. Тоді як я почуваюся ображеним через її власницький підхід до тебе. Знаєш, вона не має справжнього почуття до Фітца, важить лише можливість сказати, що вона знала Фітца Чівелрі.
Я промовчав, боячись, що він сказав правду. І так мовчки ми дісталися джампійського палацу. Мені важко уявити інше місце, яке б так разюче відрізнялося від Оленячого замку. Я чув, як казали, що житло у Джампі завдячує своїм виглядом куполоподібним наметам, що їх деякі кочові племена використовують і дотепер. Менші доми досі скидалися на намети і не дивували мене так, як палац. Над нами височіло дерево з живою серцевиною, що було центральною віссю палацу. Інші, другорядні дерева старанно вигинали впродовж років, творячи з них підпору для стін. Коли ж звели цю живу споруду, її зграбно обклали рогожею з деревної кори, формуючи так основу для легенько заокруглених стін. Покриті штукатуркою з особливої глини й розмальовані яскравими фарбами доми завжди скидалися мені на пуп’янки тюльпанів чи шапочки грибів. Попри свій значний розмір, палац здавався витвором природи, наче виріс із родючого ґрунту прадавнього лісу, що захищав його.
Палацом його робив розмір. Не було жодних зовнішніх знаків: ні прапорів, ні королівських гвардійців обабіч дверей. Ніхто не намагався перегородити нам вхід. Блазень відчинив різьблені двері з дерев’яною рамою при бічному вході, і ми ввійшли досередини. Він ішов крізь лабіринт вільно розкиданих кімнат, я слідом за ним. Інші кімнати містилися над нами, на платформах, до яких вели драбини, а до більших — дерев’яні східці. Кімнатні стіни були благенькими, а деякі тимчасові кімнати огороджені тільки гобеленами з кори, розтягнутими на рамах. Всередині в палаці було лишень трохи тепліше, ніж у лісі надворі. Окремі покої взимку обігрівалися переносними жаровнями.
Слідом за Блазнем я підійшов до покою, зовнішні стіни якого були оздоблені тонко вирізьбленими водоплавними птахами. Здавався тривкішим від інших кімнат, з розсувними дерев’яними дверима, теж із зображенням на них птахів. Ізсередини я почув звуки арфи Старлінг і гомін тихих голосів. Блазень постукав у двері, трохи почекав і розсунув їх. Ми ввійшли. У кімнаті була Кеттрікен, Блазнева подруга Джофрон і кілька інших осіб, яких я не пізнав. Старлінг сиділа на низькій бічній лавці й тихо награвала, тимчасом як Кеттрікен і решта присутніх вишивали ковдру, розтягнену на рамі, що майже заповнювала собою кімнату. На ковдрі поставав яскравий квітник. Недалеко від Старлінг сидів Чейд. Мав на собі білу сорочку, темні обтислі штани та довгий вовняний жилет з барвистою вишивкою, одягнений поверх сорочки. Сиве волосся зв’язане на потилиці вояцьким хвостом, на голові шкіряна стрічка зі знаком оленя, що звисав посередині, між бровами. Він здавався на кількадесят літ молодшим, ніж в Оленячому замку. Велася розмова, тихша, ніж музика.
Не випускаючи голки з руки, Кеттрікен підвела голову, спокійно привіталася з нами. Відрекомендувала мене іншим як Тома й чемно спитала, чи одужав я після поранення. Я запевнив, що так, а вона наказала мені сісти і трохи відпочити. Блазень обійшов ковдру, похвалив стібки Джофрон і, на її запрошення, примостився поруч із нею. Взяв нитку, всилив її в голку і почав додавати метеликів власного вимислу в кутку ковдри. Працюючи, вони з Джофрон тихо розмовляли про знайомі їм сади. Його поведінка здавалася дуже невимушеною. Зате я почувався забутим, бездіяльно сидячи в кімнаті, повній зайнятих людей. Чекав, коли Кеттрікен зі мною порозмовляє, але вона не покидала своєї праці. Очі Старлінг зустрілися з моїми, вона всміхнулася мені, але якось скуто. Чейд уникав мого погляду і дивився кудись убік, наче ми були незнайомими.
У кімнаті велася розмова, але тиха й уривчаста, переважно прохання передати моток ниток чи коментарі стосовно чужої роботи. Старлінг грала старі відомі бакійські балади, але мовчки, без співу. Ніхто зі мною не розмовляв і взагалі не звертав на мене уваги. Я чекав.