З часом почав міркувати, чи це не така витончена форма покарання. Намагався розслабитися, але в мені дедалі більше наростала напруга. Що кілька хвилин я нагадував собі розслабити щелепи і плечі. Минув певний час, перш ніж я побачив подібний неспокій у Кеттрікен. Я провів багато годин, опікаючи свою пані в Оленячому замку, коли вона тільки-но з’явилася при дворі. Бачив її сонною за шиттям або жвавою в саду, але зараз вона шила так затято, наче доля Шести герцогств залежала від того, чи закінчить вона ту ковдру. Була худішою, ніж я її пам’ятав, кості та площини обличчя вирізнялися чіткіше. Її волосся, обтяте торік на знак жалоби за Веріті, було ще закоротким, щоб вона могла добре його вкласти. Світлі пасма раз у раз падали на лице. Довкола очей і вуст з’явилися риски зморщок, вона часто кусала губи, чого я ніколи раніше в неї не бачив.
Ранку, здавалося, кінця не буде, та врешті один молодик сів рівніше, тоді потягнувся і сказав, що його очі надто втомилися, аби ще щось сьогодні вишити. Спитав жінку, яка сиділа біля нього, чи не мала б вона думки піти з ним на полювання, і та охоче погодилася. Наче за сигналом, усі інші теж почали вставати, потягатися і прощатися з Кеттрікен. Мене здивувала їхня фамільярність із нею, доки я не згадав, що тут вона виступає не як королева, а як можлива Жертовна Гірського королівства. Серед власного народу вона гратиме роль не володарки, а проводирки й заступниці. Її батько, король Ейод, вважався поміж свого народу Жертовним, від нього очікувано, що він завжди й кожної миті буде безкорисливо доступним для людей, щоб допомогти їм у кожній їхній потребі. Він був не таким царственим, як монарх Шести герцогств, зате куди більше любленим. Я ліниво міркував, що Веріті значно більше личило б життя тут як консортові Кеттрікен.
— Фітце Чівелрі.
За наказом Кеттрікен я підвів очі. У кімнаті зосталися тільки вона, я, Старлінг, Чейд і Блазень. Я намагався піймати Чейдів погляд, шукаючи підказки. Та він, як і раніше, не дивився у мій бік. Я відчував, що я тут сам. З тону Кеттрікен було зрозуміло, що це офіційна розмова. Я встав, тоді спромігся на дещо скутий уклін.
— Моя королево, ви кликали мене.
— Чекаємо твоїх пояснень.
Вітер надворі був теплішим, ніж її голос. Я глянув їй в очі. Крижана блакить. Я опустив погляд, глибоко вдихнув.
— Я маю скласти звіт, моя королево?
— Якщо це пояснить твої провали, — тоді так.
Це мене вразило. Я перевів на неї очі, та хоч вона не уникала мого погляду, але й не відповіла на нього. Все дівоче в Кеттрікен вигоріло, як домішки, випалені й вибиті в ливарні із залізної руди. Здається, вся давня приязнь до бастарда-небожа її чоловіка зникла безслідно. Вона сиділа переді мною як правителька і суддя, а не подруга. Я не сподівався, що так болісно відчую цю втрату.
І хоч це було не надто розумно, але я відповів так само холодно:
— Я піддамся у цій справі присуду моєї королеви.
Кеттрікен була немилосердною. Наказала мені розпочати не з моєї гаданої смерті, а з більш раннього часу, коли ми тільки уклали змову, щоб потаємно вивезти короля Шрюда з Оленячого замку, з-під Регалової влади. Стоячи перед нею, я зізнався, що Прибережні герцоги звернулися до мене з пропозицією. Заявили, що радше визнають королем-в-очікуванні мене, ніж Регала. І ще гірше: я сказав їй, що хоч і відмовив герцогам, та все ж пообіцяв перейти на їхній бік, обійнявши командування Оленячим замком і захистом бакійського узбережжя. Як колись перестерігав мене Чейд, це було настільки близьким до зради, що різниця вже й неістотна. Та досі я вже смертельно втомився від усіх своїх таємниць і безжалісно їх відкривав. Не раз мені хотілося, щоб Старлінг не було в кімнаті. Я боявся, що вона вплете мої слова в пісню, яка мене ж і очорнить. Та якщо моя королева визнала її гідною довіри, то я не повинен ставити це під сумнів.
Тож я продовжив іти цим тяжким шляхом. Вона вперше почула, як король Шрюд помер у мене на руках, як я вистежив і вбив Серену, а затим і Джастіна у Великій залі — в усіх на очах. Коли дійшло до мого перебування у підземеллях Регала, Кеттрікен не мала до мене жалощів.
— Він наказав бити мене та морити голодом. Я б там і помер, якби не прикинувся мертвим, — сказав я їй. Але це її не задовольнило.
Ніхто, навіть Барріч, не чув від мене повної розповіді про ці дні. Я зібрався на силі й розпочав. За якийсь час мій голос задрижав. Я затнувся. Тоді подивився на стіну позаду Кеттрікен, глибоко вдихнув і продовжив. Раз глянув і на неї, вона була білою, як сніг. Тоді я перестав думати про події, що викладав. Чув власний голос, який безпристрасно розповідав усе, що тоді сталося. Коли я заговорив про те, як скіллив зі своєї камери до Веріті, почув, що Кеттрікен стримує подих. Решта присутніх мовчала. Одної миті мої очі дісталися Чейда. Він сидів, смертельно нерухомий, зі стиснутими щелепами, наче переживав власні тортури.