— Герцог Грізел продав Неко й шістьох кобил, а я пішов разом із ними. Вгору узбережжям, до Ріппону. — Він прокашлявся. — До стаєнь нового господаря прийшла якась кінська зараза. Неко помер, прохворівши хіба день. Мені вдалося врятувати двох тамтешніх кобил. Утримування їх при житті не дало мені накласти на себе руки. Але потім я геть розкис. Не годився ні на що, крім пиятики. До того ж у конюшні зосталося надто мало тварин, щоб можна було її так називати. Тож мене звільнено. Врешті-решт я знову став солдатом, цього разу в молодого принца на ім’я Чівелрі. Він прибув до Ріппону, щоб розсудити суперечку за кордон між Шокзом та Ріппоном. Не знаю, як це його сержант мене прийняв. Це був відбірний загін, його особиста гвардія. Мені скінчилися гроші, і три дні я був такий тверезий, що аж хворий. Не відповідав їхнім стандартам ні як чоловік, ні, тим паче, як солдат. Першого ж місяця я двічі постав перед Чівелрі у дисциплінарній справі. За бійку. Подібно до пса чи жеребця, я не знав іншого способу утвердити свою позицію серед інших.
Коли мене вперше волокли до принца, закривавленого і ще не охололого після бійки, я був шокований, побачивши, що ми однолітки. Майже всі його солдати були старшими за мене. Я сподівався зіткнутися з чоловіком середнього віку. Я став перед ним, глянув йому в очі. І між нами пройшло щось наче розпізнання. Немов ми обидва побачили… ким могли стати за інших обставин. Це не зробило його поблажливим до мене. Я втратив платню і заробив додаткові обов’язки. Коли таке трапилося вдруге, всі очікували, що Чівелрі мене вижене. Я стояв перед ним, готовий його зненавидіти, а він тільки дивився. Схилив голову, мов пес, коли щось здалеку почує. Знов урізав мою платню і додав мені ще обов’язків, але залишив. Перед цим усі казали мені, що мене проженуть. Тепер усі сподівалися, що я втечу. Не можу сказати, чого я так не зробив. Що це за служба без платні та з додатковими обов’язками?
Барріч знову прокашлявся. Я чув, як він совгає плечем, глибше зариваючись у постіль. Якусь мить мовчав. Тоді продовжив, майже неохоче:
— Третього разу мене притягли до нього за бійку в таверні. Міська варта приперла мене перед його очі все ще закривавленого, все ще п’яного, все ще готового до бійки. На той час мої колеги по службі не хотіли мати зі мною нічого спільного. Сержант відчував до мене огиду. Я не мав жодних друзів серед рядових солдатів. Отак мене затримала міська варта. Сказали Чівелрі, що я кулачними ударами збив з ніг двох, а ще від п’ятьох відбивався палицею, аж доки не втрутилася варта і не розборонила нас.
Чівелрі відпустив варту, заплативши корчмареві за шкоду з власного гаманця. Він сидів за столом, перед ним лежали незакінчені записи. Оглянув мене згори донизу. Тоді, не кажучи й слова, встав і відштовхнув стола назад, у куток кімнати. Зняв сорочку, взяв із кутка піку. Я думав, що він збирається побити мене до смерті. Натомість метнув мені іншу піку. І сказав: «Гаразд, покажи мені, як ти відбивався від п’ятьох чоловіків». І кинувся на мене в атаку. — Барріч укотре кашлянув. — Я був утомлений, напівп’яний. Але не спасував. Нарешті йому вдалося. Звалив мене так, що мені забило памороки.
Коли я отямився, пес знову мав господаря. Іншого роду. Знаю, ти чув, як люди казали, що Чівелрі був холодним, штивним і правильним, аж нудно. Це не так. Був таким, яким, на його думку, має бути чоловік. Узяв злодія, занедбаного негідника і… — Він завагався, зненацька зітхнув. — Другого дня підняв мене вдосвіта. Вправлятися зі зброєю, доки жоден із нас не стоятиме на ногах. Я ніколи досі не пройшов жодного формального вишколу. Просто дали мені піку й послали до бою. Він тренував мене, навчив битися з мечем. Сокири він ніколи не любив, зате мені таке подобалося. Тож він показав мені все, що вмів, і влаштував так, щоб я навчався в чоловіка, який знав про сокиру геть усе. Решту дня тримав мене при собі. Як пса, ти правду казав. Не знаю чому. Може, був самотнім, бракувало йому товариства однолітків. Може, сумував за Веріті. Може… я не знаю.
Спершу навчив мене чисел, тоді читати. Довірив мені догляд за своїм конем. Тоді додалися його собаки і яструб. Тоді загальний нагляд за в’ючними і тягловими тваринами. Але навчав мене не тільки праці. Чистоти. Чесності. Цінував те, що мої мати з бабою намагалися прищепити мені багато років тому. Він показав мені все це як чоловічі цінності, а не тільки звичаї в жіночому домі. Навчив мене бути людиною, а не твариною в людській подобі. Показав мені, що це все більше за правила, що це спосіб життя. Життя, а не прожитку.
Барріч замовк. Я чув, як він встає. Підійшов до столу, взяв пляшку бузинового вина, залишену Чейдом. Я дивився, як він кілька разів крутнув її в руці. Тоді відклав. Сів на один зі стільців і втупився у вогонь.