— З тобою все гаразд? — стурбовано спитав Блазень.
— Авжеж. Моїй спині не гірше, ніж зазвичай, — додав я, думаючи, що він це мав на увазі.
— Ти стояв там, втупившись у дорогу й ні на кого не звертаючи уваги. Кеттл каже, що так ти поводився більшу частину пополудня.
— Мені трохи поплуталося в голові, — зізнався я. Зняв рукавицю, торкнувся свого обличчя. — Не думаю, що в мене лихоманка. Але дуже скидалося… усі ці яскраві лихоманні видіння.
— Кеттл думає, що це все дорога. Ти начебто сказав їй, що ця дорога сотворена Скіллом.
— Каже, що то я? Ні. Я думав, це саме Кеттл так сказала, коли ми зійшли на дорогу. Що вона сотворена Скіллом.
— Що значить «сотворена Скіллом»? — спитав Блазень.
— Що форми надав їй Скілл, — відповів я, а тоді продовжив: — Так мені здається, хоч я ніколи не чув, щоб Скілл використовували для творення чи формування чогось. — Я глянув на дорогу, замислився. Вона так гладенько пливла крізь ліс, як чиста біла стрічка, що зникала між деревами. Мій погляд мимоволі потягся вздовж неї. Ще трохи — і я зазирну за наступну складку лісистого узбіччя.
— Фітце!
Я знову роздратовано подивився на Блазня.
— Що? — різко спитав я.
Він тремтів.
— Відколи я тебе залишив, ти просто стояв, втупившись у дорогу. Думав, що ти пішов по дрова для багаття, аж глянув угору і бачу: ти досі там стоїш. Що діється?
Я поволі закліпав. Щойно я гуляв містом, оглядаючи жовтогарячі та червоні плоди, які горами лежали на прилавках. Та коли я навпомацки потягся до цього сну, то він розвіявся, залишивши в моїй пам’яті лише сум’яття кольорів і пахощів.
— Не знаю. Може, в мене дійсно лихоманка. Або ж я дуже втомився. Піду по дрова.
— Я з тобою, — заявив Блазень.
Нічноокий біля моїх колін тривожно заскавчав. Я глянув униз, на нього.
— У чому річ? — вголос спитав я.
Він глянув на мене, хутро у нього між очима пішло неспокійними хвильками.
Здавалося, ти мене не чуєш. І твої думки були… не думки.
Усе буде гаразд. Блазень зі мною. Йди і полюй. Я чую твій голод.
А я твій, — зловісно сказав він.
Тоді пішов, але неохоче. Я ж слідом за Блазнем подався до лісу, та користі з мене було небагато. Тільки й того, що носив дерево, яке він підбирав і віддавав мені. Почувався так, наче ніяк не міг прокинутися.
— Тобі колись траплялося вивчати щось напрочуд цікаве, а тоді раптом глянути вгору та збагнути, що минули години, відколи ти за це взявся? Отак я почуваюся зараз.
Блазень передав мені чергову дровиняку.
— Ти мене лякаєш, — тихо промовив він. — Говориш наче король Шрюд у дні своєї недуги.
— Але ж його одурманювали, щоб він не відчував болю, — зауважив я. — А мене ні.
— Ось це і лякає, — сказав Блазень.
Ми разом повернулися до табору. Так забарилися, що Кеттл зі Старлінг уже самі назбирали трохи палива й розклали маленьке вогнище. Його полум’я осявало купол намету та людей, які поралися довкола. Джеппи, мов тіні, пропливали поблизу. Коли ми складали дрова поруч із багаттям, аби використати їх пізніше, Кеттл відірвалася від куховарства і глянула на мене.
— Як ти почуваєшся? — спитала вона.
— Краще, дякую, — відповів я.
Я озирнувся довкола, шукаючи для себе пильної роботи, але табір уже розбили без мене. Кеттрікен сиділа в наметі, вивчаючи карту при свічках, Кеттл мішала вівсянку над вогнищем, Блазень і Старлінг — справжнє диво — тихо розмовляли. Я стояв непорушно, намагаючись згадати, що хотів зробити, що тільки-но робив. Дорога. Я хотів ще раз глянути на дорогу. Обернувся, пішов до неї.
— Фітце Чівелрі!
Я озирнувся, вражений різким вигуком Кеттл.
— Що трапилося?
— Куди ти йдеш? — спитала вона. Помовчала, ніби власне запитання стало для неї несподіванкою. — Себто що з Нічнооким? Я вже давно його не бачила.
— Пішов полювати. Він повернеться. — Я знову рушив до дороги.
— Досі він у такий час вже впольовував здобич і повертався, — продовжила вона.
Я трохи помовчав.
— Він казав, що поблизу дороги здобичі небагато. Тож йому довелося зайти далі. — Я знову обернувся.
— Якось це дивно, — тягла своє Кеттл. — На дорозі нема жодного людського сліду. А все-таки тварини її уникають. Хіба дикі звірі не вибирають зазвичай найлегші шляхи?
— Деякі так. А інші воліють ховатися, — відгукнувся я, не озираючись.
— Дівчино, біжи і тримай його! — різко наказала комусь Кеттл.
— Фітце! — почув я крик Старлінг, але наздогнав і взяв мене за руку Блазень.