— Повертайся до намету, — підганяв він, тягнучи мене за собою.
— Я просто хочу ще раз глянути на дорогу.
— Вже темно. Зараз ти нічого не побачиш. Почекай до ранку, коли ми знову нею підемо. А тим часом повертайся до намету.
Я пішов за ним, але роздратовано кинув услід:
— Ти якось дивно поводишся, Блазню.
— Ти не сказав би так, якби бачив своє обличчя ще мить тому.
На вечерю ми мали майже те саме, що й досі, відколи вийшли з Джампі: густу вівсянку зі шматочками сушених яблук, трохи в’яленого м’яса та чай. Ситно, але не надто смачно. Моєї уваги не уникло те, як усі за мною спостерігали. Нарешті я відставив кухлик із чаєм і різко спитав:
— Що?
Спершу ніхто не відповідав. Тоді Кеттрікен відверто сказала:
— Фітце, цієї ночі ти не вартуєш. Я хочу, щоб ти залишався в наметі та спав.
— Зі мною все добре, я можу вартувати, — почав опиратися я, але моя королева мала право наказувати.
— Кажу тобі, що цієї ночі ти залишаєшся в наметі.
Якусь мить я не міг видобути й слова. Тоді схилив голову.
— Слухаюсь. Може, я перевтомився.
— Ні. Це щось більше, Фітце Чівелрі. Ти майже нічого не їв за вечерею, а коли хтось із нас не змушує тебе говорити, тільки й робиш, що дивишся в далечінь. Де ти витаєш?
Я намагався знайти відповідь на безцеремонне запитання Кеттрікен.
— Я не знаю. Достеменно. Принаймні мені складно пояснити. — Було дуже тихо, лише вогонь потріскував. Усі очі втупилися в мене. — Коли хтось навчається Скіллу, — повільніше продовжував я, — то з часом усвідомлює, що магія сама собою є для нього небезпечною. Вона приваблює до себе скіллера. Вживаючи Скілл для якоїсь дії, слід дуже сильно зосередитися на задуманому і не дати притяганню Скіллу розпорошити себе. Якщо скіллер утратить це зосередження, якщо піддасться самому Скіллу, то може в ньому загубитися. Буде ним поглинутий.
Я підвів очі з-над вогню, оббіг поглядом їхні обличчя. Всі так і сиділи непорушно, тільки Кеттл злегка похитувала головою.
— Після того, як ми сьогодні знайшли дорогу, я відчув щось схоже на притягання Скіллу. Я не намагався скіллити, насправді я вже кілька днів якомога сильніше закриваюся від Скіллу, зі страху, що Регалова група може спробувати ввірватися до моєї свідомості й наробити там лиха. А проте я відчував, що Скілл мене притягує. Наче музика, яку ледь чуєш, наче дуже слабкий запах дичини. Ловлю себе на тому, що напружуюся через це, намагаюся збагнути, що мене кличе…
Я знову зиркнув на Кеттл, побачив у її очах далеку жадобу.
— Це тому, що ця дорога сотворена Скіллом?
На її обличчі промайнув спалах гніву. Глянула вниз, на свої старі долоні, які тримала, згорнувши, на колінах. Роздратовано зітхнула.
— Це можливо. Давні легенди, які я чула, кажуть, що коли річ сотворена Скіллом, то вона може бути небезпечною для певних людей. Не звичайних людей, а тих, що мають схильність до Скіллу, але не вивчали його. Або ж тих, хто не навчався достатньо, аби дотримуватися обережності.
— Я ніколи не чув жодних легенд про сотворені Скіллом речі. Навіть не знав, що є такі легенди. — Я обернувся до Блазня і Старлінг. — Може, хтось із вас?
Обоє повільно похитали головами.
— Мені здається, — обережно сказав я Кеттл, — що хтось настільки начитаний, як Блазень, мав би знати про такі легенди. І, звичайно, навчена менестрелька мала щось про них чути.
Я й далі пильно на неї дивився. Вона схрестила руки на грудях.
— Я не винувата, що вони чогось не прочитали або про щось не чули, — штивно промовила вона. — Розповідаю лише те, що й мені розповіли колись давно.
— Наскільки давно? — з натиском спитав я.
Кеттрікен, сидячи навпроти мене, насупилася, але не втручалася.
— Дуже давно, — холодно відповіла Кеттл. — Коли молоді люди шанували старших.
Блазневе обличчя засвітилося веселою посмішкою. Кеттл, здається, відчула, що здобула якусь перемогу, бо з брязкотом поклала чайний кухлик до миски з-під вівсянки та вручила мені.
— Твоя черга мити посуд, — суворо сказала вона.
Встала і відійшла від вогню, зникнувши в наметі.
Доки я поволі збирав посуд, щоб протерти його чистим снігом, до мене підійшла Кеттрікен і відверто спитала:
— Ти щось підозрюєш? Гадаєш, вона шпигунка, підісланий до нас ворог?
— Ні. Не думаю, що вона нам ворог. Але думаю, що вона… щось у ній є. Вона не просто стара жінка з релігійним інтересом до Блазня. У ній є щось більше.
— Та ти не знаєш, що саме?
— Ні. Не знаю. От тільки я помітив, що їй, здається, відомо про Скілл куди більше, ніж можна б сподіватися. Але ж особа в літах упродовж життя назбирує чимало дивної інформації. Може, це тільки так, не більше. — Я глянув угору, де вітер ворушив вершечки дерев. — Думаєте, цієї ночі буде сніг? — спитав я Кеттрікен.