— Обійдеться, — гостро сказала літня жінка. Присунулася ближче до мене, простягла руку, вхопила мене за вухо. Сильно стиснула.
— Ох! Кеттл! — скрикнув я і спробував вирватися. Та вона ще сильніше стиснула моє вухо.
— Прокинься! — суворо наказала мені. — Негайно!
— Я прокинувся! — запевнив я, а вона, грізно на мене глянувши, відпустила моє вухо.
Я дещо розгублено озирнувся довкола, а Кеттл сердито пробурмотіла:
— Ми надто близько до тієї клятої дороги.
— Надворі досі буря? — приголомшено спитав я.
— Щойно тобі вже це казали разів шість, — шорстко відповіла Старлінг, але я відчував, що за цими словами ховається стурбованість.
— Я… бачив уві сні кошмари. Погано спав. — Оббіг очима коло людей, що скупчилися довкруж маленької жаровні. Хтось мусив змагатися з вітром, щоб поповнити запас дров. На триніжку над жаровнею стояв казанок, у якому топився сніг.
— Де Нічноокий? — спитав я, занудьгувавши без нього.
— Полює, — сказала Кеттрікен, а з узгір’я над нами луною донеслося:
І не дуже вдало. — Я відчув, що вітер б’є йому в очі. Він згорнув вуха та відвів їх назад. — Через цю бурю всі сидять по норах. Навіть не знаю, чого я морочуся.
Повертайся і сиди в теплі, — порадив я.
Тут Кеттл схилилася і боляче вщипнула мене за плече. Я скрикнув і відсахнувся.
— Вважай на нас! — гарикнула вона мені.
— Що ми робимо? — зажадав я, розтираючи плече. Усі навколо сьогодні поводилися якось безглуздо.
— Чекаємо, доки закінчиться буря, — розтлумачила Старлінг. Схилилася ближче, дивлячись мені в лице. — Фітце, що з тобою діється? Я відчуваю, що насправді ти деінде.
— Не знаю, — зізнався я. — Почуваюся наче уві сні. А як не зосереджуся, то відразу ж засинаю.
— То зосередься, — шорстко порадила мені Кеттл.
Я не міг зрозуміти, чого вона така сердита на мене.
— Може, йому просто слід відіспатися, — припустив Блазень. — Здається, він утомлений, а минулої ночі так кидався і кричав уві сні, що навряд чи ті сни були спокійними.
— Тож він краще відпочине, якщо не повертатиметься до тих снів, — немилосердно наполягла Кеттл. Зненацька штурхнула мене між ребра. — Порозмовляй з нами, Фітце.
— Про що? — спитав я, захищаючись.
Кеттрікен негайно рушила на приступ.
— Ти бачив цієї ночі сни про Веріті? — зажадала вона. — Ти скіллив уночі, а тому такий приголомшений?
Я зітхнув. На пряме запитання королеви годі відповісти брехнею.
— Так, — відповів я, та, коли її очі засяяли, мусив додати: — Але з цього сну невелика потіха. Він живий, перебуває у холодному та вітряному місці. Не дозволив мені нічого більше побачити, а коли я спитав, де він, просто наказав мені знайти його.
— Чого він так поводиться? — спитала Кеттрікен.
На її обличчі малювався такий біль, наче це сам Веріті відштовхнув її геть.
— Він суворо перестеріг мене перед усяким скілленням. Я… спостерігав за Моллі та Баррічем. — У цьому тяжко було зізнатися, бо я не хотів нічого казати про побачене. — Веріті прийшов, забрав мене звідти й попередив, що через мене наші вороги можуть їх знайти та заподіяти їм лихо. Думаю, тому він і затулив від мене своє довкілля. Боявся, що як я його знатиму, то й Регал чи його група теж можуть довідатися.
— Він боїться, що вони й тут його шукають? — здивовано сказала Кеттрікен.
— Так мені здається. Хоча я не чув жодного знаку їхньої присутності, він, мабуть, вважає, що вони його шукатимуть. Чи Скіллом, чи у плоті.
— Чого Регалові цим перейматися, якщо всі вважають Веріті мертвим? — спитала мене Кеттрікен.
Я стенув плечима.
— Може, аби впевнитися, що він ніколи не повернеться і не доведе, що всі, хто так вважає, помиляються. Я справді не знаю, моя королево. Відчуваю, що мій король багато чого приховує. Він мене попередив, що сили групи численні та великі.
— Але ж, напевно, міць Веріті не менша? — з дитячою вірою промовила Кеттрікен.
— Він панує над бурею могуті, рівної якій я ніколи не бачив, міледі. Та це панування поглинає всю його волю.
— Все таке панування — це ілюзія, — пробурмотіла сама собі Кеттл. — Пастка, щоб ошукати необережних.
— Королю Веріті не можна закинути необережність, дамо Кеттл, — сердито відрізала Кеттрікен.
— Справді не можна, — мовив я примирливим тоном. — І це були мої слова, не Вер… не короля Веріті, міледі. Я лише хочу, аби ви зрозуміли: те, що він робить зараз, — понад моє розуміння. Можу тільки вірити, що сам він знає, чого добивається. І зроблю те, що він мені наказав.