Коли я вийшов із вежі, вже западала ніч. Мої примарні товариші давно розійшлися по домівках, до камінів та вечері. Я йшов вулицями серед десятків людей, що або поспішали додому, або шукали вечірніх пригод та розваг. Проминав заїзди й таверни, де, здавалося, яскріло світло, чув веселі голоси, які долинали зсередини. Дедалі складніше було розгледіти справжні вулиці й будинки — порожні та покинуті. Було доволі неприємно ходити з пересохлим горлом і порожнім животом, що аж бурчав від голоду, між заїздами, де привиди напихалися примарною їжею, веселилися і виголошували гучні тости за здоров’я одне одного.
Мої плани були простими. Я маю дістатися ріки та напитися. Тоді зроблю все, що в моїх силах, аби повернутися до першої частини міста, яку я запам’ятав. Там знайду якийсь притулок на ніч, а на світанку вирушу в гори. Сподівався, що, коли піду шляхом, яким, ймовірно, сюди дістався, щось розворушить мою пам’ять.
Я стояв над річкою навколішках, одною долонею спершись на камінь бруківки, у другу набравши холодної води, яку жадібно пив, аж раптом з’явився дракон. Ще мить тому небо наді мною було порожнім. Тоді все засяяло золотим блиском, заповнилося шумом ударів великих крил, схожим на фуркотіння фазанячих крил у польоті. Люди довкола мене кричали, хто здивовано, хто захоплено. Величне створіння пірнуло вниз, просто на нас, описало коло. Від спричиненого ним вітру кораблі загойдалися, ріка захвилювалася. Затим дракон знову зробив коло й без попередження цілковито зник із поля зору, занурившись у річку. Золоте світло, яке він випромінював, погасло, а ніч без нього здалася ще темнішою.
Я інстинктивно відсахнувся від примарної хвилі, що рвонулася на берег, коли ріка поглинула дракона. Люди довкола мене з очікуванням вдивлялися у воду. Я глянув туди ж, куди й вони. Спершу не побачив нічого. Тоді вода розступилася — і з ріки виринула велика голова. З неї капала вода і, виблискуючи, стікала по золотій драконовій шиї. Всі розповіді, які я чув колись, описували драконів як червів, ящерів чи зміїв. Та, коли цей дракон виринув із ріки, витягаючи крила, з яких стікала вода, я подумав про птахів. Коли ж це величезне створіння з’явилося над водою, мені спали на думку граціозні баклани, які випливають із моря, піймавши рибу, або яскраво оперені фазани. Дракон був завбільшки з корабель, а розмах його крил присоромлював полотняні вітрила. Він вибрався на берег ріки і струшував воду з покритих лускою крил. Слово «луска» не віддає належного тим розкішним пластинам, які прикрашали його крила, а слово «перо» надто легковійне, щоб їх описати. Та якби існували пера з тонко викуваного золота, то драконове покриття можна було б назвати оперенням.
Я почувався приголомшеним від захвату й зачудування. Дракон не звернув на мене уваги, виринаючи на поверхню, хоча я був дуже близько до нього, та якби звернув, то я до нитки промок би від води, що стікала з його розпростертих крил. Кожна крапля, що поверталася в річку, мала в собі безпомильний блиск сирої магії. Дракон зупинився на березі, а його чотири лапи, великі та пазуристі, глибоко запалися у вологу землю. Він обережно згорнув крила, тоді взявся чистити довгого роздвоєного хвоста. Золоте світло обмило мене та осяяло зібрану юрбу. Я відвернувся від дракона, придивився до натовпу. На всіх обличчях малювалося вітання та велика пошана. Дракон наближався до них, у нього були ясні очі кречета й постава румака. Люди розступалися та бурмотіли шанобливі привітання, пропускаючи його.
— Старійшина, — вголос сказав я сам собі.
Пішов за ним, ведучи пальцями по фасадах будинків, злившись із зачарованим натовпом. Дракон повільно крокував вулицею. Люди виливалися із таверн, щоб додати свої привітання та самим приєднатися до натовпу, який ішов слідом за драконом. Це, очевидно, не було звичним явищем. Не знаю, що я сподівався відкрити, поспішаючи за драконом. Здається, взагалі не думав ні про що, крім того, щоб іти слідом за цією сповненою величі та харизми істотою. Тепер я зрозумів, чому головні вулиці цього міста збудовано такими широкими. Не для того, щоб зручніше було проїжджати возам, а щоб ніщо не заважало одному з цих видатних гостей.
Дракон зупинився перед великим кам’яним басейном. Люди кинулися вперед, змагаючись за честь працювати на чомусь, схожому на коловорот. Відро за відром здіймалося на ланцюговій петлі, кожне виливало до басейну свій вміст — рідку магію. Коли басейн наповнився сяйливою рідиною, Старійшина граційно схилив шию і напився. Може, це й був примарний Скілл, але навіть його вигляд пробудив у мене той підступний голод. Басейн наповнювали ще двічі, і ще двічі Старійшина осушив його, перш ніж знову рушити в дорогу. Я йшов слідом, зачарований побаченим.