— Принеси води! — гарикнув я Старлінг, і вона припинила лаяти нас. Побігла до нав’ючених джеппів і дістала бурдюк із водою.
Я притис пучки пальців Блазневі до горла, відчув, що життя й далі в ньому б’ється. Його очі були лише наполовину заплющеними, він лежав наче непритомний. Я кликав його на ім’я та ляскав по щоках, доки не повернулася Старлінг із водою. Розкоркував бурдюк і плеснув йому в обличчя холодною водою. Якийсь час не було жодної реакції. Тоді він тяжко сапнув, пирхнув, виплюнув воду й різко сів. Його очі були порожніми. Тоді зустрівся зі мною поглядом і безтямно вищирився.
— Які люди, який день! Це було проголошення появи Ріелдерового дракона, і він пообіцяв, що візьме мене політати… — Раптом Блазень насупився, розгублено озирнувся. — Усе зникає, мов швидкоплинний сон, і залишаються хіба лиш тіні…
Тут зненацька до нас приєдналися Кеттл і Кеттрікен. Старлінг виклала їм усе, що трапилося, а я тим часом допомагав Блазневі напитися води. Коли менестрелька закінчила, Кеттрікен спохмурніла, зате вже Кеттл напустилася на нас.
— Білий Пророк і Каталізатор! — сердито кричала вона. — Краще називати їх справжніми іменами. Телепень і Йолоп! Не минуть жодної нагоди втнути щось дурне й необачне! Він же геть нетренований, як йому захиститися від групи Скіллу?
— Ви знаєте, що трапилося? — різко перебив я тираду старої.
— Я… ну, звичайно ж, ні. Та можу здогадатися. Камінь, на який він виліз, мусив бути Скілл-каменем, так само, як дорога й колони. І цього разу дорога якось піймала вас обох, а не тебе самого.
— Ви знали, що таке може трапитися? — Я не чекав відповіді. — То чого ж нас не попередили?
— Я не знала! — відповіла вона. Затим винувато додала: — Лише здогадувалася. Ніколи не думала, що хтось із вас буде настільки дурним і…
— Пусте! — втрутився Блазень. Зненацька засміявся і встав, відкинувши мою руку. — Ох, це воно! Те, чого я не відчував роками, відколи був ще дитиною. З певністю та силою. Кеттл! Хочете почути промову Білого Пророка? То слухайте її та радійте, як і я радію. Ми не тільки потрапили туди, де повинні бути, а й тоді, коли повинні. Всі перехрестя збігаються, ми дедалі ближче підходимо до центру павутини. Ми з тобою. — Раптом він обхопив мою голову руками, торкнувся своїм чолом мого. — Ми навіть ті, ким повинні бути!
Потім несподівано відпустив мене й перевернувся. Скрутив колесо, якого я чекав раніше, схопився на ноги, присів у глибокому реверансі та знову голосно й радісно засміявся. Ми всі вирячилися на нього.
— Тобі загрожує велика небезпека! — суворо сказала йому Кеттл.
— Я знаю, — майже щиро відповів він, а тоді додав: — Як я сказав. Саме там, де ми повинні бути. — Помовчав, затим спитав зненацька: — Ти бачив мою корону? Правда ж, чудова? Цікаво, чи зумів би я відтворити її з пам’яті?
— Я бачив півнячу корону, — повільно відповів я. — Та гадки не маю, що це й навіщо.
— Не маєш? — Блазень перехилив голову набік і співчутливо усміхнувся: — Ох, Фітці-фітце, я пояснив би тобі, якби міг. Не в тому річ, що хочу зберегти це в таємниці, просто ці таємниці годі передати словами. Вони більше ніж наполовину почуття, розуміння слушності. Можеш повірити мені?
— Ти знову ожив, — сказав я здивовано.
Я не бачив такого світла в його очах, відколи він змушував короля Шрюда ревти від сміху.
— Так, — лагідно відповів він. — А коли ми закінчимо, обіцяю, що так буде і з тобою.
Три жінки, виключені з розмови, стояли, грізно на нас поглядаючи. Побачивши на обличчі Старлінг обурення, у Кеттл — докір, у Кеттрікен — роздратування, я зненацька теж усміхнувся. Слідом за мною захихотів Блазень. Попри всі старання, ми не зуміли достеменно пояснити їм, що трапилося. А все-таки згаяли чимало часу, намагаючись це зробити.
Кеттрікен витягла обидві карти та почала переглядати їх. Кеттл наполягла, що піде зі мною, коли я зі своєю картою подався до центральної колони, аби порівняти нанесені на неї ієрогліфи із зображеними на моїй карті. Вони мали кілька спільних знаків, але єдиним, який Кеттрікен розпізнала, був той, що його вона назвала раніше. Камінь. Коли я неохоче запропонував, що спробую дізнатися, куди ця колона може мене перенести, як це зробила її попередниця, Кеттрікен рішуче мені заборонила. Сором зізнатися, та я відчув через це велике полегшення.
— Ми разом це розпочали. І я маю намір, щоб разом це й закінчили, — похмуро сказала вона.
Я знав: вона підозрює, наче ми з Блазнем щось від неї приховуємо.
— То що ж ви пропонуєте? — слухняно спитав я.