У тебе клопоти, менший братчику?
Так. — Я змусив себе додати: — Ти не можеш мені допомогти. Це людські клопоти, я мушу сам їх розв’язати.
Краще будь вовком, — ліниво порадив він.
Я не мав сили відповісти на це згодою чи запереченням. Тож відкинув його пораду. Глянув на себе вниз, на поплямлені сорочку та штани. Мій одяг покривали бруд і стара кров, штани нижче колін подерті, як ганчір’я. Я здригнувся, згадавши перекованих і їхнє подерте шмаття. Ким я став? Я потяг сорочку за комір і відвернув обличчя від власного смороду. Вовки були куди чистішими. Нічноокий щодня вилизувався. Я заговорив уголос, і власний заіржавілий голос налякав мене.
— Тільки-но Барріч покинув мене тут самого, я скотився до чогось гіршого за звіра. Ні почуття часу, ні чистоти, ні цілей, ні усвідомлення чогось, крім їжі та сну. Саме від цього він намагався мене застерегти впродовж усіх цих років. Я зробив те, чого він завжди боявся.
Я взявся за роботу. Розпалив вогонь у каміні, багато разів збігав до струмка по воду, а затим зігрів стільки, скільки зумів. Вівчарі зоставили в хатці тяжкий казан для витоплювання лою, достатній, щоб наполовину наповнити дерев’яне корито надворі. Доки вода грілася, я зібрав мильної трави і польового хвоща. Не міг згадати, щоб я колись раніше був таким брудним. Жорсткий хвощ здирав із брудом цілі верстви шкіри, я довго тер себе, перш ніж вдовольнився і вирішив, що досить чистий. У воді плавало чимало бліх. Ще я знайшов кліща в себе на карку і спалив його головешкою з вогнища. Вимивши волосся, я розчесав його і знову зав’язав у вояцький хвіст. Поголився перед дзеркальцем, яке залишив мені Барріч, а тоді оглянув обличчя. Засмаглий лоб, бліде підборіддя.
За час, потрібний щоб знову нагріти води, намочити й дочиста випрати одежу, мені стала зрозумілою фанатична й незмінна пристрасть Барріча до чистоти. Єдиним способом порятувати те, що зосталося з моїх штанів, було обрізати їх до колін. Але й тоді вони мало на що надавалися. Я поширив свою шалену діяльність також на постіль і зимовий одяг, змиваючи з них затхлий запах. Виявив, що миша позичила клапоть мого зимового плаща собі на гніздо. Я залатав його, як умів. Розвісивши мокрі штани на кущі, я підвів голову і помітив, що Нічноокий за мною спостерігає.
Ти знову пахнеш, як людина.
Це добре чи погано?
Краще, ніж здобич, вбита тиждень тому. Гірше, ніж вовк. — Він встав і потягся, наче низько переді мною кланяючись, широко розчепірив кігті. — Так. Зрештою, ти хочеш бути людиною. Скоро рушаємо?
Так. Йдемо на захід, вгору по Оленячій ріці.
Ох. — Зненацька він чхнув, тоді звалився на бік і почав качатися на спині у куряві, наче щеня. Тішився, збираючи куряву шерстю, а тоді підвівся, щоб знову всю її струсити. Те, як безтурботно Нічноокий прийняв моє раптове рішення, стало для мене тягарем. Куди я його втягнув?
Впала ніч, а весь мій одяг і вся постіль досі були вогкими. Я послав Нічноокого на самотнє полювання. Знав, що він не швидко повернеться. Місяць був уповні, а нічне небо чисте. Такої ночі буде сила-силенна здобичі. Я зайшов до хатки і розпалив вогонь у каміні, такий, щоб можна було спекти коржики із залишків житнього борошна. У пшеничному вже завелися довгоносики та зіпсували його. А це краще з’їсти зараз, ніж дати і йому змарнуватися. Прості коржики з рештками зцукрілого меду смакували напрочуд. Я знав, що не зашкодить розширити свій раціон, включивши туди ще щось, крім щоденного м’яса та пригорщі зелені. Зробив собі незвичний чай з дикої м’яти і вершечків молодої кропиви, він теж добре смакував.
Тим часом покривало майже висохло, я приніс його і постелив перед каміном. Ліг на нього, то дрімаючи, то дивлячись на вогонь. Пошукав Нічноокого, але він не хотів до мене приєднатися, волів свіже м’ясо і м’яку землю під дубом на краю лугу. Я був настільки самотнім, настільки людиною, як не був уже давно. Трохи дивне відчуття, але добре.
Перевернувшись і потягнувшись, я побачив на стільці клунок. Я знав напам’ять кожну річ у хатині. Коли був тут востаннє, його не було. Я взяв клунок, обнюхав, відчув слабкий запах Барріча і свій власний. За мить усвідомив, що зробив, і дорікнув собі за це. Слід почати поводитися так, наче при кожній моїй дії є свідки, якщо не хочу знову бути вбитий як віттер.