Я підняв її руку, ніжно поцілував пальці, зламані через мене.
— Я не плутаю того, що тобі заподіяно, з тим, хто ти, — сказав їй. — Дивлячись на тебе, бачу менестрельку Старлінг Пташину Пісню.
Кивнула, припавши до мене обличчям. Я зрозумів: було так, як я й здогадувався. Ми з нею поділяємо цей страх. Не зможемо жити як жертви.
Я не сказав більш нічого, просто сидів. Мені знову спало на думку, що, навіть коли ми знайдемо Веріті, навіть коли його повернення якимсь чудом змінить перебіг війни, зробивши нас переможцями, до декого перемога прийде надто пізно. Мій шлях був довгим і втомливим, та я й досі насмілювався вірити, що при його кінці може настати життя, яке я виберу собі сам. Старлінг не мала й цього. Хай як далеко вглиб суходолу втекла б, ніколи не порятується від війни. Я пригорнув її міцніше й відчув, як її біль просочується в мою кров. За якийсь час вона перестала тремтіти.
— Вже геть потемніло, — сказав я нарешті. — Краще б нам повернутися в табір.
Вона зітхнула, але випросталася. Взяла мене за руку. Я хотів було повести її до табору, та менестрелька потягла мене назад.
— Будь зі мною, — сказала просто. — Лише тут і лише зараз. З ніжністю і приязню. Щоб забрати… те інше геть. Дай мені тільки це від себе.
Я прагнув її. Прагнув із відчаєм, що не мав нічого спільного з коханням, а навіть, думаю, мало спільного з похіттю. Вона була теплою і живою, це було б солодкою і простою людською розрадою. Якби я міг бути з нею і якимось чудом вийти з цього незміненим у тому, що я думаю про себе і що відчуваю до Моллі, зробив би це. Але те, що я відчував до Моллі, не обмежувалося часом, коли ми були разом. Я дав Моллі це право на себе. Не міг відібрати його в неї тільки тому, що ми певний час були нарізно. Не думаю, що існували слова, які могли б змусити Старлінг зрозуміти, що, вибираючи Моллі, я не відкидаю її. Тож я сказав натомість:
— Наближається Нічноокий. Має кролика.
Старлінг підступила до мене ближче. Провела долонею мені по грудях, дісталася шиї. Її пальці пробігли по лінії моєї щелепи, попестили мені вуста.
— Відішли його, — тихо промовила вона.
— Не можу відіслати його настільки далеко, аби він не знав всього, що ми з ним поділяємо, — чесно сказав я.
Її рука на моєму обличчі зненацька завмерла.
— Всього? — спитала вона. Її голос був повний збентеження.
Всього. — Він підійшов і сів поруч із нами. У його щелепах погойдувався інший кролик.
— Ми пов’язані Вітом. Ми поділяємо все.
Вона прибрала руку мені з обличчя. Глянула на темну постать вовка.
— Тож усе, що я тобі казала…
— Він розуміє це по-своєму. Не так, як це зробила б інша людина, але…
— Що про це думає Моллі? — зненацька зажадала вона.
Я різко вдихнув. Не сподівався, що наша розмова зверне в такий бік.
— Вона ніколи про це не знала, — сказав я їй.
Нічноокий рушив назад до табору. Я повільніше прямував за ним слідом. За мною йшла Старлінг.
— А коли вона довідається? — натискала менестрелька. — Просто прийме цей поділ… як належне?
— Мабуть, ні, — неохоче пробурмотів я.
Чого Старлінг завжди змушувала мене думати про речі, яких я волів би не чіпати?
— А якщо вона накаже тобі вибирати між нею і вовком?
Я на мить зупинився. Тоді пішов знову, трохи швидше. Запитання витало довкола мене, та я не хотів про нього думати. Так не могло бути, до цього ніколи не могло дійти. А все-таки якийсь внутрішній голос прошепотів мені: «Якщо ти скажеш Моллі правду, до цього дійде. Неодмінно дійде».
— Ти ж збираєшся сказати їй це, чи не так? — Старлінг немилосердно поставила мені запитання, якого я намагався уникнути.
— Не знаю, — похмуро відповів я.
— Ох, — промовила вона. За якийсь час додала: — Коли чоловік каже щось схоже, то воно зазвичай означає таке: «Я цього не зроблю, та час від часу гратимусь такою думкою. Так зможу вдавати, наче врешті-решт збираюся це зробити».
— А не могла б ти ласкаво помовчати? — Мені забракло сили на ці слова.
Старлінг мовчки йшла за мною слідом. Потім зауважила:
— Не знаю, кого жаліти більше. Тебе чи її.
— Мабуть, обох, — кам’яним тоном порадив я. Не хотів більше згадувати про це бодай словом.
Коли ми повернулися до табору, Блазень стояв на варті. Кеттл і Кеттрікен спали.
— Добре полювалося? — по-товариському спитав він, коли ми підійшли.
Я знизав плечима. Нічноокий уже гриз принесеного ним кролика. Задоволено розлігся Блазневі біля ніг.