Він зітхнув і простягнув Кеттл порожню чашку. Натомість вона швидко вхопила його за передпліччя і змусила встати. Як на таку стару жінку, була сильною. Не намагалася відібрати в нього меч, він сам його впустив. Я схилився, підняв меча. Веріті слухняно пішов за Кеттл, наче такий простий вчинок — взяти за руку — позбавив його всякої волі. Йдучи за ними слідом, я пробігав очима по клинку, який був колись гордістю Год. Міркував, що опосіло Веріті, змусивши його перетворити цю королівську зброю на знаряддя, яким ріжуть камінь. Краї були вищерблені та зазублені від неналежного вжитку, вістря не гостріше за ложку. Я подумав, що меч схожий на свого власника, і пішов до табору.
Коли ми дісталися багаття, я був майже шокований тим, що Кеттрікен уже повернулася. Сиділа край вогню, байдуже в нього вдивляючись. Нічноокий лежав майже впоперек її ніг. Його вуха нашорошилися, коли я підійшов до вогнища, та він не зробив жодного руху, щоб залишити королеву.
Кеттл повела Веріті прямісінько до імпровізованого намету, розбитого для нього. Кивнула Блазневі, а той мовчки взяв миску гарячої води, що стояла біля вогню, і рушив слідом. Коли я зважився ввійти до маленького намету, Блазень прогнав нас із Кеттл.
— Він не перший король, про якого я піклуюся, — нагадав нам. — Довірте його мені.
— Не торкайся його долонь і кистей рук! — суворо застерегла стара.
Блазня це наче трохи здивувало, та за мить він кивнув головою, погоджуючись. Коли я виходив, він розв’язував поплутані і зв’язані тугими вузлами шнурки, що тримали вкупі зношений каптан Веріті, постійно говорячи про всякі дрібниці. Я чув, як Веріті зауважив:
— Дуже бракує Чаріма. Не слід було дозволяти йому йти зі мною, але він так довго мені служив… Помирав довго й болісно. Тяжко було мені дивитися на його смерть. Але й це пішло у дракона. Так було треба.
Я почувався ніяково, повернувшись до багаття. Старлінг помішувала казанок, де весело булькотіла душенина. Жир із чималого шматка м’яса на рожні капав до вогню, змушуючи його спалахувати й сичати. Запах їжі нагадав мені про голод, у животі забурчало. Кеттл стояла спиною до вогню, вдивляючись у темряву. Кеттрікен мигцем глянула на мене.
— То, — зненацька озвався я, — як полювалося?
— Як бачиш, — тихо відповіла Кеттрікен.
Вказала казанок, тоді знічев’я махнула рукою на розібрану тушу лісової свині. Я підійшов і захоплено оглянув. Звір був аж ніяк не дрібним.
— Небезпечна здобич, — зауважив я, намагаючись, щоб це звучало буденно, без переляку, що моя королева сама пішла на такого грізного звіра.
— Мені треба було її вполювати, — сказала вона так само тихим голосом.
Я аж надто добре її зрозумів.
Це було дуже добре полювання. Я ніколи не здобував стільки м’яса такими малими зусиллями, — заявив мені Нічноокий.
Зі щирим почуттям потерся головою їй об ноги. Кеттрікен опустила руку, ніжно почухала йому вуха. Він аж застогнав від задоволення і міцно притисся до неї.
— Ви його розпестите, — жартівливо перестеріг я її. — Каже мені, що ніколи не здобував стільки м’яса такими малими зусиллями.
— Він такий розумний. Клянуся, це він погнав на мене здобич. А який відважний. Коли я не влучила з першого разу, тримав її на відстані, доки я вставляла в лук наступну стрілу.
Говорила так, наче не думала ні про що інше. Я кивнув головою, задоволений, що між нами ведеться саме така розмова. Та зненацька вона спитала:
— Що з ним діється?
Я знав, що Кеттрікен має на увазі не вовка.
— Сам не знаю, — обережно сказав я. — Він зазнав стільки злигоднів. Може, цього виявилося достатньо, щоб… його розум ослаб. І…
— Ні, — голос Кеттл був твердим. — Усе геть не так. Хоч я вірю, що він втомлений. Будь-хто втомився б, зробивши те, що він виконав сам. Але…
— Ви ж не вважаєте, що він сам-один висік того дракона! — перебив я її.
— Вважаю, — впевнено відповіла стара. — Як він і казав. Мусив виконати це сам, так і зробив. — Повільно похитала головою. — Я ніколи не чула нічого схожого. Навіть королю Вайздому допомагала його група Скіллу чи те, що від неї лишилося, коли він дістався сюди.
— Ніхто не може вирізати такої статуї мечем, — вперто промовив я. Вона верзла якусь нісенітницю.
Замість відповіді, Кеттл підвелася та вийшла у темряву. Повернувшись, кинула мені до ніг два предмети. Один був колись долотом. Його головка перетворилася на безформну брилу, гостряк цілковито збився. Другим виявився старий залізний молоток, насаджений на порівняно новий дерев’яний держак.