— Є ще й інші, порозкидувані. Ймовірно, він знайшов їх у місті. Або зібрав покинуті тут, — пояснила вона, перш ніж я встиг щось спитати.
Я дивився на побиті знаряддя та міркував про всі ті місяці, коли Веріті не було. Навіщо це? Щоб висікти кам’яного дракона?
— Не розумію, — слабко промовив я.
Кеттл говорила повільно й виразно, наче розмовляла з тугодумом.
— Він висік дракона й помістив у нього всі свої спогади. Це частково пояснює, чому він такий стуманілий. Та є ще дещо. Гадаю, він використав Скілл, щоб убити Каррода, і це сильно вдарило по ньому самому. — Вона сумно хитнула головою. — Так близько підійти до мети, а потім зазнати поразки. І яка ж лукава Регалова група. Послали проти нього одного з-поміж себе, знаючи, що коли Веріті вб’є того Скіллом, то може сам себе подолати.
— Не думаю, щоб хтось із цієї групи добровільно пожертвував собою.
Стара гірко посміхнулася.
— Я не казала, що він пішов на це добровільно. І не казала, що він знав наміри своїх товаришів. Це як гра в камені, Фітце Чівелрі. Їх жертвують, якщо це дасть перевагу. Адже мета гри — перемогти, а не згромадити якнайбільше каменів.
Розділ 34. Дівчина на драконі
На початку нашого протистояння червоним кораблям, ще до того, як хтось у Шести герцогствах почав називати це війною, король Шрюд і принц Веріті усвідомили, що завдання, яке вони собі поставили, перевершує їхні сили. Навіть найсильніший скіллер не міг сам-один відігнати червоні кораблі від наших берегів. Король Шрюд викликав до себе Галена, майстра Скіллу, і наказав йому створити для Веріті групу, що мала допомогти принцові у його зусиллях. Гален опирався цьому задуму, надто ж коли виявив, що одним із тих, кого він тренуватиме, буде королівський бастард. Майстер Скіллу заявив, що жоден із представлених йому учнів не гідний вишколу. Та король Шрюд наполягав, кажучи, що він мусить навчити їх якнайкраще. Неохоче погодившись, Гален створив групу, названу його іменем.
Невдовзі принц Веріті зрозумів, що група, хоча внутрішньо згуртована, взагалі з ним не працює. До того часу Гален помер, залишивши Оленячий замок без наступника на посту майстра Скіллу. У відчаї Веріті шукав інших навчених Скіллу, що могли б прийти йому на допомогу. Хоча за спокійних літ царювання короля Шрюда нових груп не творено, Веріті зміркував, що можуть іще жити чоловіки та жінки, треновані у старіших групах. Хіба ж довговічність членів групи не була завжди легендарною? Може, знайшовся б хтось, хто міг би допомогти йому або навчити Скіллу інших.
Але зусилля принца Веріті в цій царині виявилися марними. Ті, кого він на підставі записів та усних свідчень міг розпізнати як скіллерів, були мертвими або в таємничий спосіб зникли. Тож принц Веріті мусив вести свою війну самотужки.
Перш ніж я встиг натиснути на Кеттл, аби вона висловилася ясніше, з намету Веріті долинув зойк. Ми всі схопилися, але першою до входу в намет підбігла стара. Звідти вискочив Блазень, стискаючи лівою долонею праве зап’ястя. Метнувся просто до відра з водою і занурив у нього руку. Його обличчя скривилося від болю чи страху, а може, від того й того разом. Кеттл подалася за ним слідом, оглянула йому руку й осудливо похитала головою.
— Я ж тебе попереджала! Ану вийми її з води, це нічого не дасть. Нічим не допоможе. Стій. Подумай про це. Насправді це й не біль, просто почуття, якого ти досі не знав. Глибоко вдихни. Розслабся. Прийми це. Прийми це. Дихай глибоко, дихай глибоко.
Отак промовляючи, вона тягла Блазня за передпліччя, аж доки він не вийняв неохоче долоню з води. Кеттл негайно перевернула відро ногою. Загребла розлиту воду кам’яним пилом і щебенем, весь час тримаючи Блазня за руку. Я витяг шию, щоб заглянути повз неї. Три перші пальці його правої руки стали на пучках срібними. Він глянув на них і затремтів. Я ніколи досі не бачив Блазня таким знервованим.
— Це не змиється, — твердо сказала Кеттл. — Це не зітреться. Тепер воно з тобою, тож прийми його. Погодься з цим.
— Це боляче? — занепокоєно спитав я.
— Не розпитуй його про це! — гарикнула на мене стара. — Не розпитуй його зараз ні про що. Заглянь до короля, Фітце Чівелрі, а Блазня залиш мені.
Через клопоти з Блазнем я майже забув про мого короля. Схилився, щоб увійти до намету. Веріті сидів на двох згорнутих покривалах. Намагався зашнурувати одну з моїх сорочок. Я здогадався, що Старлінг обнишпорила всі в’юки, доки знайшла для нього чисту сорочку. Мене приголомшило, що він схуд настільки, аж моя сорочка йому підійшла.