— Я ніколи жодного не бачив.
— У місті, — тихо зауважив він.
— Це було видіння з інших часів. А ти сказав — тепер.
Він наблизив до вогню свою бліду руку.
— Думаю, це так, як зі створіннями мого роду. Вони рідкісні, але не міфічні. До того ж якби не було драконів із плоті, крові та вогню, то звідки взялася б ідея цих кам’яних скульптур?
Я втомлено хитнув головою.
— Наша розмова ходить по колу. Годі з мене загадок, здогадів і вірувань. Хочу знати, що є справжнім. Хочу знати, навіщо ми пройшли весь цей шлях і що мусимо зробити.
Але Блазень не знав, що на це відповісти. Коли Кеттл і Старлінг повернулися з дровами, він допоміг мені розкласти багаття і прилаштувати м’ясо так, щоб жар вогню витопив із нього жир. М’ясо, яке ми не змогли приготувати, загорнули у свинячу шкуру та відклали вбік. Там була вже чимала купа костей і решток. Нічноокий, хоч як наївся досі, сів там і взявся гризти кістку ноги. Я здогадувався, що він устиг уже відригнути частину вмісту свого живота.
М’яса багато не буває, — задоволено сказав він мені.
Я кілька разів намагався розговорити Кеттл, але чомусь це щоразу зводилося до лекції, як я тепер мушу пильнувати Блазня. Його слід захищати не лише від Регалової групи, а й від Скілл-притягання предметів, що можуть змусити його думки блукати. З цієї причини стара бажала, аби ми з ним відбували варту разом. Наполягала, щоб Блазень спав на спині, а пальці його мають бути скеровані вгору і нічого не торкатися. Оскільки він зазвичай спав, зібгавшись клубочком, це не вельми його втішило. Та врешті ми якось уклалися на ніч.
Я мав стати на варту за кілька годин до світанку. Але було ще надто рано, коли вовк підступив до мене, ввіпхнув носа мені під щоку і штовхав мене, доки я не розплющив очі.
— Що? — втомлено зажадав я.
Кеттрікен пішла сама, плачучи.
Я сумнівався, чи потрібне їй моє товариство. Та сумнівався теж, чи варто їй бути самій. Безшумно підвівся, слідом за вовком вийшов із намету. Назовні біля вогнища сиділа Кеттл, невтішно штрикаючи м’ясо. Я знав, що вона напевно бачила, як королева пішла, тож не прикидався.
— Йду шукати Кеттрікен.
— Мабуть, це добра гадка, — тихо промовила вона. — Сказала мені, що хоче глянути на його дракона, але її надто довго нема.
Не було потреби більше про це розмовляти. Нічноокий упевнено потрюхав від вогнища, я пішов за ним слідом. Але він повів мене не до дракона Веріті, а назад через каменярню. Місячне світло було скупим, та й те, здавалося, поглинали чорні кам’яні блоки. Тіні начебто падали в різних напрямках, змінюючи перспективу. Мені довелося зберігати обережність, ідучи за вовком, і це зробило дорогу дуже довгою.
По моїй шкірі пробігли мурашки, коли я зрозумів, що ми йдемо в напрямку колони. Проте знайшли королеву раніше. Нерухомо, мов і сама була каменем, стояла біля дівчини на драконі. Вибралася на кам’яний блок, який ув’язнив дракона, простягла руку, поклавши її на ногу дівчини. При світлі місяця здавалося, що кам’яні очі дівчини дивляться вниз, на неї. Світло виблискувало сріблом на кам’яній сльозі, сяяло на сльозах, що пливли по обличчі Кеттрікен. Нічноокий легко вистрибнув на підвищення, тихенько заскавчав і припав головою до ноги королеви.
— Шшш, — неголосно промовила вона. — Слухай. Чуєш її плач? Я чую.
Я не сумнівався в цьому, бо чув, як вона сягає Вітом, сильніше, ніж я досі бачив у неї.
— Міледі, — тихо озвався я.
Вона вражено здригнулася, затулила вуста долонею і обернулася до мене.
— Даруйте. Я не хотів вас налякати. Але вам не слід бути тут самій. Кеттл боїться, що Регалова група досі може становити загрозу, а ми недалеко від колони.
Кеттрікен гірко посміхнулася.
— Хай де б я була, я однаково сама. Та й не може мені спасти на думку, що вони могли б зробити зі мною гіршого за те, що я зробила з собою сама.
— Це лише тому, що ви не знаєте їх так добре, як я. Прошу, моя королево, повертайтесь зі мною до табору.
Кеттрікен ворухнулася, і я подумав, що вона от-от спуститься до мене. Натомість вона сіла, сперлася спиною об дракона. Я відчував Вітом, як страждання драконо-дівчини луною повторюються у ній.
— Я ж тільки хотіла полежати поруч із ним, — тихо промовила вона. — Обійняти його та побути в його обіймах. У його обіймах, Фітце. Почуватися… не в безпеці. Знаю, що ніхто з нас не в безпеці. Та почуватися цінованою. Коханою. Я не очікувала більшого. Але він не зробив цього. Сказав, що не може мене торкнутися. Що не сміє торкнутися нікого живого, крім свого дракона. — Вона повернула голову вбік. — Навіть сховавши руки й долоні в рукавиці, він не торкнувся мене.