— А Старлінг? — тупо спитав я.
Думка про те, що мусить відчувати Кеттрікен, не була мені приємною, тож я відігнав її геть.
— Працює над піснею про дракона Веріті. Здається, втратила надію, що ми з тобою зробимо щось, гідне бодай ноти.
Я сам собі всміхнувся.
— Її ніколи немає поблизу, коли я роблю щось важливе. Те, що ми з тобою зробили сьогодні, Блазню, значить більше, ніж будь-яка битва, в якій я змагався. Та вона ніколи цього не зрозуміє. — Я схилив голову в бік намету. — Її арфа грає милозвучніше, ніж я пам’ятаю, — зауважив я сам собі.
У відповідь Блазень звів брови і помахав переді мною пальцями. Я витріщив очі.
— Що ти зробив? — зажадав я.
— Я експериментував. Думаю, що, як переживу все це, мої маріонетки стануть легендою. Я завжди вмів дивитися на дерево й бачити, що хочу викликати з нього. Вони, — знову тріпнув пальцями, — полегшують завдання.
— Будь обережний, — попросив я його.
— Я? Взагалі не маю жодної обережності. Не можу бути тим, ким я не є. Куди ти?
— Вгору, щоб побачити дракона, — відповів я. — Якщо Кеттл може працювати над ним, то можу й я. З мене, може, не такий сильний скіллер, але я значно довше пов’язаний із Веріті.
Розділ 36. Віт і меч
Мешканці Зовнішніх островів споконвіку нападали на узбережжя Шести герцогств. Засновник монархії Провісників насправді був лише піратом, якого втомило морське життя. Команда Тейкера подолала першобудівничих дерев’яного форту при гирлі Оленячої ріки і перебрала над ним владу. За багато поколінь дерев’яний форт замінили кам’яні мури Оленячого замку, а наїзники-остров’яни стали осілими мешканцями та монархами.
Між Шістьма герцогствами й Зовнішніми островами одночасно велися торгівля, наїзди та піратство. Але початок нападів червоних кораблів поклав край такому хоч суворому, але й вигідному взаємообміну. Шаленство і руйнівна сила цих нападів були безпрецедентними. Дехто приписував це тому, що на Зовнішніх островах прийшов до влади жорстокий вождь, послідовник кривавої релігії помсти. Найбільш дикі з його послідовників стали наїзниками і членами команд червоних кораблів. Інших остров’ян, ніколи досі не об’єднаних під владою одного очільника, змушено скласти йому присягу вірності під загрозою перековування для тих, хто відмовлявся, та їхніх сімей. Він сам і його наїзники понесли свою страшну ненависть до берегів Шести герцогств. Якщо мав колись мету, відмінну від убивання, ґвалтування і руйнування, ніколи цього не виявив. Його звали Кебал Ровбред.
— Не розумію, чого ви мені відмовляєте, — вперто сказав я.
Веріті припинив нескінченне висікання дракона. Я сподівався, що він повернеться до мене обличчям, натомість він тільки схилився нижче, аби відгребти кам’яні уламки й пил. Я ледве міг повірити, наскільки просунулася його робота. Уся права кігтиста лапа дракона виступила з каменю. Їй, щоправда, бракувало витонченості, притаманної решті дракона, та все ж лапа загалом була готова. Веріті обережно поклав долоню на вершечок одного з пальців. Незворушно сидів біля свого витвору, терплячий і застиглий. Я не помічав жодного поруху його руки, але сприйняв відгомін дії Скіллу. Потягнувшись до нього, я відчув дрібне потріскування, з яким відривався камінь. Насправді здавалося, наче дракон був прихований у кам’яному блоці, а завданням Веріті було відкрити його, одну блискучу луску за іншою.
— Фітце. Припини це.
Я почув у його голосі роздратування. Роздратування, що я ділив із ним Скілл, і роздратування, що я відволікаю його від роботи.
— Дозвольте мені допомогти вам, — знову попросив я.
Щось у цій праці мене притягало. Раніше, коли Веріті шкрябав камінь своїм мечем, дракон здавався дивовижною кам’яною скульптурою. Але тепер, коли і Веріті, і Кеттл використовували свої сили, у ньому мерехтів Скілл. Це мерехтіння напрочуд сильно приваблювало, як блискучий струмок, що біжить між деревами, привертає погляд, а запах свіжоспеченого хліба пробуджує голод. Я прагнув докласти рук до формування цього величного створіння. Вигляд їхньої праці викликав у мене такий голод Скіллу, якого я ніколи досі не зазнавав.