Ці думки прошили мій мозок, немов блискавка найчорнішу ніч. При одному цьому спалаху я зненацька побачив усі подробиці. Наступної миті вже знав, що мушу дістатися колони, повернутися до каменярні та попередити Веріті. Якщо це ще не запізно.
Поставивши подумки цю мету, я заспокоївся. Міркував, чи не поскіллити до Веріті, проте відкинув цю гадку. Доки не знатиму свого ворога краще, не ризикуватиму відкритися йому. Здавалося, я бачу це так, наче у грі Кеттл. Захопити чи знищити камені. Чоловік перекривав мені дорогу до колони. Цього слід було очікувати. Тепер я мав розвідати, чи є там інші. Витяг свого запоясного ножа: у цих густих хащах меч не годився. Глибоко вдихнув, щоб заспокоїтися, крадькома відступив від кабана.
Я в загальних рисах знав місцевість. Це добре мені послужило, коли переходив від дракона до стовбура дерева, а звідти до старого пня. Доки повністю стемніло, я знав уже, що їх троє і вони, здається, стережуть колону. Не думав, що вони опинилися тут, аби полювати на мене, радше пильнувати, щоб ніхто, крім Регалової групи, не скористався колоною. Я знайшов сліди їхнього переходу від дороги Скіллу. Були свіжими: ці люди недавно сюди дісталися. Тепер я міг покладатися на те, що знаю терен краще, ніж вони. Вирішив не вважати їх скіллерами, раз вони прибули дорогою, а не через колону. Та, ймовірно, це були дуже вправні солдати. Ще я вирішив, що Вілл і Барл можуть бути поблизу. Шлях сюди крізь колону зайняв би їм не більш як мить. Тож я високо підняв стіни свого Скіллу та щільно їх зімкнув. І чекав. Коли не повернуся вчасно, Веріті здогадається, що постала якась перепона. Я не думав, що він буде настільки необережним, аби пройти крізь колону, шукаючи мене. Правду кажучи, не думав, що він так надовго покине свого дракона. Мушу вибратися звідси сам.
Коли геть споночіло, з’явилися комахи. Вони жалили, кусали, роїлися сотнями, і завжди котресь уперто дзижчало просто мені у вухо. Від землі почав здійматися туман, наскрізь промочивши мій одяг. Стражники розпалили невелике вогнище. Я відчув запах гарячих перепічок і піймав себе на думці, чи зумію я повбивати їх, перш ніж вони все з’їдять. Сам із себе посміявшись, тінню підступив ближче. Ніч, вогонь та їжа зазвичай означають розмову. Ці чоловіки говорили небагато, переважно тихими голосами. Не те щоб робили це з обов’язку. Довга чорна дорога довела декого до шаленства. Цього вечора вони здолали недовгий шлях, але кам’яні дракони їх непокоїли. Ще я почув достатньо, щоб упевнитися у своїх припущеннях. Троє чоловіків стерегли цю колону. Повна дюжина пильнувала на площі, де Блазень бачив своє видіння. Більшість солдатів рушила до каменярні. Регалова група намагалася закрити Веріті дороги відступу.
Я відчув невелике полегшення від думки, що перехід туди займе їм стільки ж часу, скільки зайняв був і нам. Принаймні цієї ночі Веріті й іншим не загрожує напад. Та це тільки питання часу. Моє рішення якомога швидше пройти крізь колону зміцніло. Я не збирався з ними змагатися. Довелося б убивати їх із засідки, одного за одним, а сумніваюся, чи з цим упорався б навіть Чейд. Краще влаштувати якийсь рейвах, відтягти їх на доволі тривалий час, щоб самому проскочити в колону.
Я обережно відійшов від них подалі, де, як вважав, вони мене не почують. Взявся збирати сухий хмиз для вогнища. Це було нелегким завданням у настільки буйній зеленій гущавині, та врешті набрав показний оберемок. Мій план був простим. Я сказав собі, що він або подіє, або ні. Сумнівався, що матиму другий шанс: для цього вони були надто обережними.
Я зміркував, де на колоні символ каменярні, та дістався драконів, що були з протилежного боку. З-поміж них вибрав грізного вигляду сотворіння з китицями на вухах, яке примітив під час перших відвідин цього місця. Воно кидатиме гарну тінь. Очистив клаптик землі позаду нього від мокрої трави й листя, розклав там багаття. Палива вистачило тільки на маленьке вогнище, та я сподівався, що не потребуватиму більшого. Хотів лише стільки вогню і диму, щоб напустити загадковості, а не добряче все освітити. Запалив вогонь, тоді тихцем відступив від нього в темряву. На животі підповз крізь траву до колони, так близько, наскільки посмів. Тепер мушу тільки чекати, коли стражники помітять мій вогонь. Я сподівався, що принаймні один із них піде туди перевірити, а двоє інших стежитимуть за ним. Тоді безшумний ривок, удар долонею об колону — і я зникну звідси.