— Мені не подобається, як це звучить! — скрикнув я.
— Це не те, що мусить нам подобатися чи не подобатися, — тяжко промовив Веріті. — Така природа драконів. Мусять бути наповнені, а наповнює їх життя. Слід віддати його добровільно, створюючи їх. А дракони, здійнявшись у повітря, самі візьмуть те, що їм потрібно для виживання. Що, на твою думку, пообіцяв їм король Вайздом за подолання червоних кораблів?
Кеттл докірливо здійняла палець на Блазня.
— Блазню, зверни на це увагу і зрозумієш, чого ти такий утомлений. Торкнувшись Скіллом, ти з нею з’єднався. Тепер вона притягує тебе до себе, а ти думаєш, що це тільки твоя жалість. Але вона забере все, що їй потрібно, аби злетіти. Навіть якщо це саме твоє життя.
— Щось я геть нічого не розумію, — проголосив я. А коли мій глузд урешті повернувся до мене, вигукнув: — Регал послав війська! Вони марширують сюди! Не далі як за кілька днів дороги звідси. Здогадуюся, що вони поспішають, рухаються якомога швидше. Біля колон поставлено сторожу, щоб не дати Веріті втекти.
Була вже пізня ніч, коли я зумів усе второпати. Кеттл і Веріті справді вирушили до річки майже відразу після мого відходу. Скористалися колоною, щоб дістатися міста, там обмили Скіллом руки Кеттл і відновили силу Веріті. Кожен погляд на її срібні кисті будив у мені голод Скіллу, що став уже ледь не жагою. Я не зізнавався у цьому собі й намагався приховати це від Веріті. Навряд чи зумів його обманути, але він не змушував мене до відвертості. Свої ревнощі я маскував, ховаючись за іншими виправданнями. Гаряче заявив їм обом, що лише завдяки чистій удачі вони не зіткнулися там із Регаловою групою. Веріті спокійно відповів, що знав про ризик і зважився на нього. Мені чомусь завдало болю те, що мій гнів лишив його настільки незворушним.
Повернувшись, вони виявили, що Блазень відбиває камінь, який ув’язнював Дівчину-на-Драконі. Обчистив ділянку довкола однієї лапи, взявся за іншу. Сама лапа зоставалася безформним шматком каменю, але Блазень наполягав, що чує її всередині, неушкоджену. Був певен, що Дівчина хоче від нього одного: звільнити дракона з пастки, яка його тримала. Коли його знайшли, тремтів од виснаження. Кеттл наполягла, щоб він негайно ліг у постіль. Взяла останній, уже кілька разів заварюваний шматочок ельфійської кори й витиснула з нього все можливе, готуючи Блазневі останній чай. Попри дурманне зілля, він зоставався відособленим і втомленим, майже не цікавлячись, що зі мною трапилося. Його стан дуже мене стурбував.
Принесена мною звістка про Регалових людей поставила всіх на ноги. Після вечері Веріті послав Старлінг, Блазня та вовка стерегти вхід до каменярні. Я певний час просидів біля вогнища, з холодною мокрою шматиною, обв’язаною довкола опухлого й покритого синцем коліна. Вгорі, на драконячому помості, Кеттрікен підтримувала багаття, а Веріті й Кеттл працювали з каменем. Старлінг, допомагаючи Кеттл розшукати ще трохи ельфійської кори, знайшла насіння каррісу, яке дав мені Чейд. Стара негайно ж його привласнила і зварила напій для підкріплення сил, яким вони ділилися з Веріті. Розмах їхньої праці прибрав загрозливого темпу.
Також вони знайшли насіння сонцекльошу, яке я купив так давно, шукаючи можливої заміни ельфійській корі. Лукаво посміхнувшись, Старлінг спитала, навіщо я його ношу. Коли я пояснив, пирснула сміхом і нарешті пояснила, що його вважають афродизіаком. Я згадав слова продавця трав і сам собі похитав головою. Наче й помічав гумор ситуації, але на сміх чогось не тягло.
Насидівшись самотньо біля вогнища, я потягся до Нічноокого.
Як там?
Зітхання.
Менестрелька воліла б грати на своїй арфі. Непахучий волів би оббивати ту статую. А я волів би полювати. Якщо небезпека надходить, то вона ще далеко.
Сподіваймося, що там вона й зостанеться. Тримайся і стережи, друже.
Я покинув табір і кам’яним насипом піднявся на поміст дракона. Три його лапи вже були вільні, Веріті працював з останньою, передньою. Якусь мить я постояв поруч із ним, але він не зволив мене помітити. Натомість далі оббивав і шкріб, постійно бурмочучи собі під носа дитячі віршики чи застільні пісні. Я прошкутильгав повз Кеттрікен, яка апатично докладала дров до вогнищ, дістався місця, де Кеттл, задивившись кудись далеко, гладила долонями драконячий хвіст. З-під її рук поставали луски, потім вона збагачувала їх подробицями та додавала їм текстури. Частина хвоста ще залишалася прихованою в камені. Я сперся було об товстий шматок хвоста, щоб не трудити побите коліно, та Кеттл одразу ж виструнчилась і засичала до мене: