— Ви помиляєтесь! — нестямно скрикнув я. — Ви помиляєтесь!
Від мого крику Кеттрікен схопилася на ноги. Глянула на мене зі страхом і тривогою. Я не міг на неї дивитися. Висока й білява. Моя мати була високою й білявою. Ні. Я нічого про неї не пам’ятаю. Пройшов повз неї, не зважаючи на біль у забитому коліні. Обійшов довкола дракона, на кожному кроці посилаючи йому прокляття, жбурляючи в нього свої почуття. Хай і він відчує те саме! Діставшись Веріті, що працював над лівою передньою лапою, я присів навпочіпки поруч із ним і несамовито прошепотів:
— Кеттл каже, що ви помрете, коли дракон буде завершений. Що ви вкладете в нього усього себе. Я, мабуть, погано її зрозумів. Скажіть мені, що я помиляюся.
Він відхилився на п’ятах, змахнув відбиті раніше осколки.
— Ти помиляєшся, — відповів м’яко. — Можеш узяти мітлу й підмести це?
Я підняв мітлу, підійшов до нього, більше маючи охоту поламати її йому над головою, ніж ужити для прибирання. Веріті відчував кипіння мого гніву, я знав це. А все ж повторив жестом своє прохання почистити його місце праці. Я зробив це одним шаленим змахом.
— От, — лагідно промовив він. — У тебе гарний гнів. Могутній та сильний. Думаю, що візьму його для дракона.
Я відчув поцілунок його Скіллу, легкий, як дотик крил метелика. Мій гнів ухоплено, цілковито вирвано з моєї душі та зметено до…
— Ні. Не йди за ним.
Делікатний Скілл-поштовх від Веріті, і я повернувся до свого тіла. За мить виявив, що сиджу на пласкому камені, а весь світ довкола мене йде обертом. Я повільно схилився вперед, піднявши коліна, щоб спертися об них головою. Страшенно нудило. Мій гнів зник, йому на зміну прийшла німа втома.
— Ось, — вів далі Веріті. — Я зробив, як ти просив. Думаю, тепер ти краще розумієш, що означає вкласти часточку себе у дракона. Хочеш ще погодувати його собою?
Я мовчки похитав головою. Боявся розтулити рота.
— Я не помру, коли дракон буде завершений, Фітце. Мене буде поглинуто, це правда. Цілком дослівно. Та я триватиму далі. Як дракон.
Мені повернувся дар мови.
— А Кеттл?
— Кестрел буде часткою мене. І її сестра Ґалл. Але я буду драконом. — Знову повернувся до цього нещасного лупання каміння.
— Як ви можете так зробити? — У моєму голосі було повно звинувачень. — Як ви можете зробити так із Кеттрікен? Вона зреклася всього, щоб прийти сюди до вас. А ви просто покинете її самотньою та бездітною.
Веріті схилився вперед, аж уперся чолом у дракона. Нескінченне лупання припинилося. За якийсь час він глухо сказав:
— Фітце, тобі слід стояти тут і розмовляти зі мною, доки я працюю. Щойно я вирішую, наче в мені геть не зосталося якихось сильних почуттів, ти пробуджуєш їх у мене. — Здійняв обличчя, глянув на мене. Сльози проклали дві доріжки в сірій кам’яній пилюці. — А який вибір я маю?
— Просто покиньте цього дракона. Повернімось до Шести герцогств, зберімо народ і биймося з червоними кораблями мечем і Скіллом, як раніше. Можливо…
— Можливо, ми всі загинемо, не діставшись і Джампі. Невже це кращий кінець для моєї королеви? Ні. Я віднесу її назад до Оленячого замку і очищу узбережжя, а вона довго й добре правитиме, як монархиня. Ось так. Я вирішив дати їй це.
— А спадкоємець? — гірко спитав я.
Він утомлено знизав плечима і знову взявся за долото.
— Ти знаєш, що так мусить бути. Твоя донька буде спадкоємицею.
— НІ! Погрозите мені цим ще раз, і я поскіллю Баррічу, щоб він тікав із нею. Хоч як ризикований цей Скілл.
— Ти не можеш поскіллити до Барріча, — м’яко зауважив Веріті. Здається, саме примірявся до драконового пальця. — Чівелрі закрив його розум від Скіллу багато років тому. Щоб його не використано проти Чівелрі, як Блазня проти тебе.