— Я чула про Моллі. Мені шкода… — почала було вона.
— Але не дивно, — закінчив я за неї.
Здійняв руку, затулив долонею очі від сонячного світла.
— Ні. — Вона говорила тихо. — Не дивно. — Пошукала, що б іще сказати. — Принаймні ти знаєш, що вона в безпеці і про неї дбають, — потішила мене.
Я знав. Сором зізнатися, але це не вельми мене тішило. Перенесення цього почуття до дракона допомогло так, як допомагає відтинання зараженої кінцівки. Позбутися її — не те саме, що зцілитися. Порожнеча всередині мене свербіла. Може, я хотів болю? Я спостерігав за Старлінг із-під тіні руки.
— Фітце, — неголосно промовила вона. — Якось я просила тебе, для себе. З ніжністю і приязню. Щоб прогнати спогади. — Відвела від мене погляд, задивилася на сонячне світло, що відбивалося у струмку. — Зараз я пропоную це, — мовила смиренно.
— Але ж я тебе не кохаю, — чесно відповів я. І відразу збагнув: це найгірше, що я міг тоді сказати.
Старлінг зітхнула, відклала арфу.
— Я це знаю. Ти це знаєш. Але не було потреби казати це зараз.
— Знаю. Зараз. Я просто не хочу жодних обманів, вимовлених чи невимовлених.
Вона похилилася наді мною і затулила мої вуста своїми. За кілька хвилин припідняла обличчя.
— Я менестрелька. Про обман знаю більше, ніж ти будь-коли довідаєшся. А менестрелі знають, що часом людина найбільше потребує обманів. Аби зробити з них нову правду.
— Старлінг, — почав я.
— Ти ж знаєш, що однаково скажеш щось недоречне, — перебила мене. — То чого б тобі якийсь час не помовчати? Не ускладнюй цього. Ненадовго перестань думати.
Насправді ж це було досить довго.
Коли я прокинувся, вона, тепла, досі лежала поруч зі мною. Над нами стояв Нічноокий, дивився на мене і сапав від денної спеки. Коли я розплющив очі, він відвів вуха назад і повільно метельнув хвостом. Крапля теплої слини впала на моє плече.
— Йди собі.
Інші тебе кличуть. І шукають. — Схилив голову і запропонував: — Можу показати Кеттрікен, де тебе знайти.
Я встав і розчавив трьох комарів у себе на грудях. Від них зосталися криваві плями. Я потягся по сорочку.
Трапилося щось лихе?
Ні. Вони готові розбудити дракона. Веріті хоче з тобою попрощатися.
Я легенько трусонув Старлінг.
— Прокидайся. Або пропустиш, як Веріті будить дракона, і шкодуватимеш через це.
Вона ліниво ворухнулася.
— Для цього я встану. Не можу надумати нічого іншого, що зрушило б мене з місця. До того ж це може бути мій останній шанс створити пісню. Справжній фатум: я завжди деінде, коли ти робиш щось цікаве.
Я мимоволі посміхнувся.
— То що ж? Так і не складеш жодної пісні про бастарда Чівелрі? — дражнився я з нею.
— Може, одну. Любовну пісню. — Послала мені останню таємничу посмішку. — Принаймні ця частина була цікавою.
Я встав, підняв і її на ноги. Поцілував. Нічноокий нетерпляче заскавчав, а вона швидко обернулася в моїх обіймах. Нічноокий потягся і низько схилився перед нею. Коли Старлінг повернулася обличчям до мене, її очі були розширеними.
— А я ж тебе попереджав, — сказав їй.
Вона засміялася і схилилася, щоб зібрати наше вбрання.
Розділ 39. Дракон Веріті
Війська Шести герцогств нахлинули до Синього озера, переправилися кораблями на другий його бік і рушили далі, до Гірського королівства, у ті ж дні, коли червоні кораблі проти течії Синьої ріки підіймалися до Трейдфорда. Трейдфорд ніколи не був укріпленим містом. Хоча завдяки швидким гінцям звістка про наближення кораблів випередила їх, цю новину прийнято із загальною погордою. Хіба дванадцять варварських кораблів могли становити серйозну загрозу для такого великого міста, як Трейдфорд? Міську варту піднято по тривозі, деякі портові купці вдалися до перенесення своїх товарів зі складів поблизу води деінде, але загальне ставлення було таким, що коли кораблям і вдасться допливти річкою аж до Трейдфорда, то міські лучники легко перестріляють наїзників, перш ніж ті встигнуть заподіяти справжню шкоду. Побутувала думка, що кораблі припливають, аби запропонувати королю Шести герцогств якийсь мирний договір. Відбувалися численні дискусії з приводу того, яку частку Прибережних герцогств вони вимагатимуть і що їм буде віддано насправді, а також про можливості торгівлі з самими остров’янами, не кажучи вже про відновлення торгового потоку в низов’я Оленячої ріки.
Це тільки один приклад помилок, які можна зробити, вважаючи, наче знаєш, чого прагне ворог, і поводячись згідно з цим уявленням. Мешканці Трейдфорда приписували червоним кораблям те саме прагнення добробуту та достатку, яке відчували самі. Оцінювали червоні кораблі, опираючись на цей мотив. Це було серйозною помилкою.