Вони взяли тільки те, що могли використати відразу. Перековані не планували на довше, ніж одна поточна мить. Усе сушене м’ясо з’їдено або порозкидувано. Я не хотів брати з собою те, чого вони торкалися. Відкрили мою писарську скриньку, але втратили інтерес до її вмісту, не знайшовши там нічого їстівного. Що ж до меншої шкатулки з отрутами і зіллям, то, мабуть, вирішили, що там писарські горщики з кольоровим чорнилом. Навіть не зачепили її. З мого вбрання взяли тільки одну сорочку, а я не мав жодної охоти повертати її собі. Сам добряче продірявив її на животі. Тож забрав те, що зосталося, і пішов геть. Перетнув луг, вибрався на вершину узгір’я, звідки міг оглянути все внизу з усіх боків. Там я сів і тремтливими руками спакував майно, взяте в дорогу. Загорнув усе у свій зимовий плащ, туго обв’язав шкіряними ремінцями. Ще один ремінець дозволив мені закинути клунок на плече. Як матиму більше світла, зможу вигадати кращий спосіб нести його.
— Готовий? — спитав я Нічноокого.
Зараз ми полюємо?
Ні. Рушаємо в дорогу. — Я завагався. — Ти голодний?
Трохи. Тобі так спішно йти звідси?
Мені не довелося обдумувати відповідь.
— Так.
То не переймайся. Можемо і йти, і полювати заодно.
Я кивнув, тоді глянув на нічне небо. Знайшов там Орача, зорієнтувався по ньому.
— Туди, — сказав я, вказавши по той бік узгір’я. Вовк не відповів, а просто встав і рішуче потрюхав у вказаному мною напрямку. Я пішов слідом за ним, нашорошивши вуха та нагостривши чуття на все, що могло рухатися поночі. Рухався я тихо, ніхто не йшов слідом за нами. Ніхто, крім мого страху.
Нічні подорожі стали нашим звичаєм. Я планував подорожувати вдень і спати вночі. Та після першої ночі трюхання крізь ліси за Нічнооким мисливськими звіриними стежками, що вели у більш-менш годящому напрямку, я вирішив, що так буде краще. Однаково не міг спати вночі. Кілька перших діб мені складно було заснути навіть удень. Я знаходив спостережний пункт, який водночас давав нам притулок і місце, щоб полежати. На ту мить був певним, що цілковито знемігся. Згортався клубком, заплющував очі, а тоді лежав, страждаючи від гостроти власних чуттів. Кожен звук, кожен запах пробуджував мою чуйність, і я не міг знову розслабитися, аж доки не вставав, щоб перевірити, чи немає небезпеки. З часом навіть Нічноокий почав нарікати на мій неспокій. Коли врешті я засинав, то лише для того, щоб невдовзі прокинутися, тремтячи і обливаючись потом. Через брак сну вдень я цілковито вибився з сил і ледве встигав, слідуючи вночі за Нічнооким.
І все-таки й ті безсонні години, і час, коли я намагався дотримати кроку Нічноокому, а голова мені пульсувала від болю, не були втраченими. Впродовж цих годин я плекав свою ненависть до Регала і його групи Скіллу. Я відточив це почуття до краю. От що він зробив зі мною. Не досить, що відібрав у мене життя, кохану, не досить, що мушу уникати дорогих мені людей і місць, не досить шрамів, які я носив, і судом, що час від часу мене корчили. Ні. Перетворив мене з людини на тремтливого переляканого кролика. Мені бракувало навіть відваги згадати все, що він зі мною скоїв, та я знав: при першому ж натиску ці спогади здіймуться і опанують мене, відібравши всю мою мужність. Спогади, яких я не міг зібрати докупи вдень, виринали фрагментами звуків, кольорів і дотиків, що мучили мене вночі. Відчуття щоки, яка торкається холодного каменю, слизького від тонкого шару моєї теплої крові. Спалах світла, що супроводжував удар, завданий кулаком мені в скроню. Хрипкі звуки, що виходили з горлянок Регалових стражників, улюлюкання і рохкання, з яким вони стежили за тим, як мене б’ють. Ці зазублені краї рвали на шмаття всі мої зусилля заснути. З відчуттям піску в очах, тремтячи, я лежав поруч із вовком і думав про Регала. Колись я кохав і думав, що це кохання проведе мене крізь усі випробування. Регал відібрав його в мене. Тепер я плекав таку ж сильну ненависть.
Дорогою ми полювали. Моє рішення завжди готувати м’ясо швидко виявилося даремним. Розпалити вогонь вдавалося хіба що в одну ніч із трьох, якщо я знаходив улоговину, де він не привернув би нічиєї уваги. А все-таки я не дозволив собі скотитися нижче тваринного рівня. Дотримувався чистоти і дбав про своє вбрання, наскільки дозволяло наше грубе життя.
План, який я склав для нашої подорожі, був простим. Ми перетнемо весь край, доки не дістанемося Оленячої ріки. Рівнобіжно з нею йшла дорога до Турлейка. Цим шляхом подорожувала сила-силенна людей. Вовку складно буде зостатися непоміченим, але це найшвидша дорога. Звідти недалеко до Трейдфорда над Синьою рікою. У Трейдфорді я вб’ю Регала.