— Що ж, дякую за ваші пісні та розмову, — сказав я так ґречно, як тільки вмів. Витяг мідяка, залишив його під кухлем для кельнера. — Час мені повернутися на дорогу.
— Але ж надворі зовсім стемніло! — здивовано заперечила Пайпер.
Вона відставила кухоль і глянула на Гоні, а та здавалася геть шокованою.
— І прохолодно, міледі, — безтурботно зауважив я. — Я віддаю перевагу нічним подорожам. Місяць майже повний, на дорозі такій широкій, як річкова, світла достатньо.
— І ти не боїшся перекованих? — збентежено спитав арфіст Джош.
Тепер настала моя черга дивуватися.
— Так далеко вглиб суходолу?
— Ти точно жив у дикій пущі, — скрикнула Гоні. — На всіх дорогах їх повно. Деякі мандрівники наймають охоронців, лучників і мечників. Інші, як ми, подорожують групами, якщо тільки можемо, і тільки вдень.
— А патрулі не можуть принаймні не допускати їх до доріг? — вражено спитав я.
— Патрулі? — Гоні зневажливо пирхнула. — Більшість із нас воліє зустріти перекованих, ніж зграю ферровців із піками. Їм перековані не заважають, тож вони не заважають перекованим.
— То нащо ж тоді патрулюють? — сердито спитав я.
— Здебільшого ловлять контрабандистів, — це Джош випередив Гоні. — Принаймні їм хотілося б, щоб у це вірили. Перепиняють багатьох чесних подорожніх, обшукують їхню поклажу та відбирають усе, що забажають, називаючи це контрабандою або запевняючи, наче в сусідньому місті ці речі оголошено краденими. Здається, лорд Брайт не платить їм так щедро, як вони розраховували, тож добирають, що можуть.
— А принц… король Регал, він нічого не робить? — І титул, і питання насилу ледь не застрягли мені в горлі.
— Ну, як зумієш дійти звідси аж до Трейдфорда, можеш сам йому поскаржитися, — саркастично порадила мені Гоні. — Я певна, що він тебе вислухає, так само, як вислухав десятки інших вісників, котрі приходили раніше. — Зробила паузу і, здається, замислилася. — Хоча я чула, що коли якісь перековані заходять надто далеко вглиб суходолу і завдають йому клопотів, то у нього є способи впоратися з ними.
Я почувався хворим і нещасним. Король Шрюд завжди пишався тим, що у герцогстві Бак майже нікому не загрожувало пограбування, якщо триматися головних доріг. Тож тепер почути, що ті, хто мав стерегти королівських доріг, самі не кращі за злодіїв, було для мене як гострий ніж. Не досить, що Регал узурпував престол, а тоді покинув Оленячий замок. Не підтримував навіть видимості мудрого правління. Я отупіло міркував, чи не карає він усе герцогство за те, що його сходження на престол прийняли так неприхильно. Дурна гадка — це він і робив.
— Ну що ж, хоч там перековані, хоч ферровці, та боюся, що мені однаково час у дорогу, — сказав я їм.
Допив рештки з кухля і поставив його на стіл.
— Чого б тобі не зачекати принаймні до ранку, хлопче, а тоді вирушити з нами? — зненацька запропонував Джош. — Дні тут не надто спекотні для подорожі, бо від ріки завжди віє вітер. А за таких часів, як зараз, учотирьох безпечніше, ніж утрьох.
— Красно дякую за пропозицію, — почав я, та Джош не дав мені договорити.
— Не дякуй, бо я роблю не пропозицію, а просьбу. Я сліпий чи майже сліпий. Ти, звичайно, це зауважив. Зауважив також, що мої супутниці — дві привабливі молоді жінки, хоча з того, якою ущипливою була з тобою Гоні, ти, здається, частіше усміхався Пайпер, ніж їй.
— Батьку! — обурилася Гоні, та Джош уперто вів далі:
— Не пропоную тобі захист нашого гурту, а прошу подумати, чи не позичив би ти нам свою правицю. Ми не з багатих, не маємо грошей, щоб найняти охорону. Та все-таки подорожувати мусимо, з перекованими чи без.
Притьмарені очі Джоша безпомильно зустрілися з моїми. Гоні зиркала вбік, міцно стиснувши губи, зате Пайпер відверто стежила за мною, а на її обличчі малювався благальний вираз. Перековані. Притиснутий до землі, обсипаний стусанами. Я втупився у поверхню стола.
— З мене не бозна-який боєць, — щиро зізнався я.
— Ти принаймні побачиш, куди замахнувся, — вперто відповів він. — І, напевне, побачиш, як вони наближаються, раніше, ніж це вдасться мені. Дивися, йдеш ти у тому ж напрямку, що й ми. Чи було б тобі аж так складно кілька діб йти не вночі, а вдень?
— Батьку, не благай його! — дорікнула йому Гоні.
— Краще я благатиму його піти з вами, ніж перекованих — відпустити вас живими-здоровими! — різко сказав Джош. Знову повернувся до мене обличчям і додав: