Я з ваганням потягся до неї Скіллом, а тоді різко дорікнув собі. Чи справді хотів побачити її у цю ніч? Мабуть, спить в обіймах іншого чоловіка, якому вона за дружину. Від цієї думки я відчув майже фізичний біль у грудях. Я не смів шпигувати за щастям, на яке вона мала право. Та, засинаючи, я думав про неї і безнадійно тужив за тим, що було колись між нами.
Натомість якийсь підступний фатум приніс мені сон про Барріча, яскравий, хоч безсенсовний. Я сидів навпроти нього. Він сидів при столі біля вогню і лагодив упряж, як часто робив увечері. Але місце бренді заступило горнятко чаю, а та шкіра, з якою працював, — то була не упряж, а м’який черевичок, дуже замалий на нього. Проколов шилом м’яку шкіру, надто сильно натиснув і вгородив його собі в руку. Вилаявся, побачивши кров, а тоді різко підвів голову і перепросив за вживання такої мови при мені.
Я прокинувся зі сну, спантеличений і приголомшений. Як я був малим, Барріч часто робив для мене взуття, але не можу згадати, щоб він колись перепрошував за лайку при мені, хоча часто давав ляща, якщо я, ще хлопець, посмів лаятися при ньому. Кумедно. Я відігнав те сонне видіння, але й сон зникнув разом із ним.
Я тихо пошукав Вітом довкола себе, та знайшов лише туманні образи, які уві сні бачили тварини. Усі спокійні, крім мене. Думки про Чейда почали мене шарпати і терзати. Він був із багатьох точок зору старим чоловіком. Доки король Шрюд жив, то дбав про всі Чейдові потреби, щоб його таємний убивця міг жити в безпеці. Чейд рідко покидав свою приховану кімнату, хіба що для виконання «тихої роботи». Тепер зостався сам, робив Ель знає що, а Регалові солдати полювали на нього. Жодного сенсу від цих терзань не було, та я не міг їх позбутися.
Тут я почув чотири легкі кроки, тоді глухий стук, наче хтось спускався з горища і пропустив останній щабель драбини. Мабуть, одна з жінок йшла до віддаленого кутка у своїх справах. Але за мить я почув, як голос Гоні прошепотів:
— Кобе?
— Що? — неохоче спитав я.
Гоні обернулася на звук мого голосу, і я почув, як вона підходить у темряві. Час, проведений з вовком, загострив мої чуття. Крізь нещільно причинені віконниці сочилося слабке місячне світло. Я розгледів її постать у темряві.
— Я тут, — сказав їй, коли вона завагалася, і помітив, як вона здригнулася, почувши мій голос так зблизька. Навпомацки дісталася до мого кутка, а тоді невпевнено сіла біля мене на солому.
— Боюся знову заснути, — пояснила Гоні. — Нічні кошмари.
— Знаю, як це, — відповів я, сам здивований співчуттям, яке відчував до неї. — Щойно заплющиш очі — і знову туди провалюєшся.
— Саме так, — погодилася вона і замовкла, чекаючи.
Та мені більше нічого було сказати, тож я мовчки сидів у темряві.
— Які кошмари ти бачиш? — тихо спитала вона.
— Недобрі, — сухо відповів я. Не хотів накликати їх, згадавши про них.
— Мені сниться, що мене переслідують перековані, але мої ноги обертаються на воду, і я не можу бігти. Та однаково намагаюся, а вони підходять усе ближче і ближче.
— Гммм, — видобув я. Це краще, ніж бачити сни, як тебе б’ють, б’ють і б’ють. Я прогнав це з голови.
— Так самотньо прокидатися вночі й боятися.
Думаю, вона хоче стати тобі парою. Вони так легко приймуть тебе до своєї зграї?
— Що? — вражено спитав я, але відповіла мені дівчина, а не Нічноокий.
— Я сказала, що так самотньо прокидатися вночі й боятися. Так хочеться знайти спосіб, щоб почуватися у безпеці. Під захистом.
— Не знаю нічого, що могло б постати між людиною і снами, які приходять уночі, — скуто мовив я.
Раптом мені захотілося, щоб вона пішла собі.
— Інколи це може зробити дрібка ніжності, — тихо промовила Гоні. Простягла руку, погладила мою долоню. Я мимоволі відвів її.
— Ти соромишся, хлопчику-учню? — несміливо спитала вона.
— Я втратив близьку мені людину, — відверто сказав я. — Боюся тепер поставити когось на її місце.
— Ясно. — Вона різко підвелася, струсила солому зі спідниці. — Добре. Даруй, що тебе потурбувала.
Це звучало так, наче вона не перепрошує, а ображається.
Обернулася і навпомацки повернулася назад, до драбини на горище. Я знав, що образив її. Але не відчував через це провини. Вона поволі підіймалася щаблями, здається, чекала, що я її покличу. Та я не покликав. Шкодував, що прийшов до міста.
То нас уже двоє таких. Полювання погане, надто близько до всіх цих людей. Ти ще довго там будеш?