Побачивши мене, Нічноокий зібрав усю свою відвагу й раптом обернувся, з диким вибухом гарчання кинувшись на напасника. Перекований підняв меча для удару, що мав прошити наскрізь мого вовка. Кінець мого ціпка був тупим, але я з безсловесним криком люті вгородив його чоловікові в спину, з такою силою, що пробив тіло аж до легень. Перекований вибухнув червоними бризками й шалом. Намагався обернутися до мене лицем, але я тримав ціпка. Натискав на противника, змушуючи хитьма відступати в ожинові хащі. Він простягав руки, але не міг ухопитися ні за що, крім колючої ожини. Я пришпилив його до пружних гілок, усією своєю вагою навалившись на ціпок, а Нічноокий, осмілівши, плигнув йому на спину. Щелепи вовка стислися довкола товстого карка перекованого і рвали його, доки кров не оббризкала нас обох. Придушені крики чоловіка поступово перетворилися на безвольне булькотіння.
Я геть забув про менестрелів, доки крик глибокого болю не нагадав мені про них. Схилившись, я ухопив меча, якого випустив перекований, і бігом повернувся до дороги, залишивши Нічноокого втомлено лежати й вилизувати поранене плече. Вискочивши з лісу, побачив жахливе видовище. Перекований навалився на Гоні та зривав з неї одяг. Вона відбивалася, а Пайпер стояла навколішках у дорожній куряві, трималася за передпліччя і дико кричала, у її лементі годі було розібрати хоч слово. Розпатланий і покритий пилом Джош звівся на ноги, намагаючись навпомацки, без ціпка, йти на крик Пайпер.
За мить я опинився поміж них. Копнув чоловіка, щоб стягти його з Гоні, а потім встромив у нього меча, тримаючи обіруч і вдаряючи згори вниз. Він дико шарпався, хвицаючи й намагаючись учепитися за мене, але я натис на вістря, вганяючи меча перекованому в груди. Змагаючись із металом, що пришпилив його до землі, він тільки ширше розірвав рану. Його вуста проклинали мене нерозбірливим криком, а потім придушеними зітханнями. Разом із криком виривалися краплі крові. Його долоні охопили мою праву литку, він намагався підбити мені ногу. Я просто сильніше наліг на вістря. Мені хотілося витягти меч і завдати йому швидкої смерті, але він був таким сильним, що я не відважувався його відпустити. Остаточно його прикінчила Гоні, нищівним ударом устромивши кінець свого ціпка прямісінько в центр його обличчя. Він раптово замовк, і це було милосердям і для нього, і для мене. Я з останніх сил витяг з його тіла меча і, заточившись назад, сів на дорогу.
Мій зір тьмарився, прояснювався і знову тьмарився. Крики болю Пайпер могли бути далекими криками морських птахів. Зненацька всього стало надто багато, а я був усюди. У лісі я вилизував плече, розсовуючи язиком густе хутро, пильно придивляючись до розтину й покриваючи його слиною. А все-таки я сидів під сонцем на дорозі, вдихаючи запах куряви, крові й екскрементів, що виллялися з нутрощів убитого чоловіка. Відчував кожен удар, якого завдав сам і якого завдано мені, рвучкий біль від ударів кия. Той дикий спосіб, яким я убивав, зненацька набрав для мене іншого значення. Я знав, що означає відчувати той біль, якого я завдавав. Знав, що відчували ті повалені, ті, що билися без надії, а смерть була для них єдиною можливістю уникнути ще більшого болю. Моя свідомість вібрувала між крайнощами, між убивцею та жертвою. Я був ними обома.
І самотнім. Самотнішим, ніж будь-коли досі. Раніше в такі хвилини поруч зі мною завжди хтось був. Приятелі-моряки під кінець битви, Барріч, що приходив залатати мене й відтягти додому, і дім, який чекав на мене, і Пейшенс, що прибігала й метушилася навколо мене, або Чейд і Веріті, які напучували мене, наказуючи бути обережнішим. А разом із тишею та темрявою приходила Моллі, ніжно мене торкаючись. Цього разу битва закінчилася, я залишився живим, але це не обходило нікого, крім вовка. Я любив його, однак зненацька збагнув, що так само тужу за людським дотиком. Розлука з тими, що були дорогими для мене, виявилася непосильною ношею. Якби я справді був вовком, підвів би вгору морду й завив. Натомість потягся назовні. Не можу розповісти, як я це зробив. Не Вітом, не Скіллом, а якимось єретичним поєднанням їх обох, у страшному пошуку когось, однаково де, кому небайдуже знання про те, що я живий.