— Їж, не чекай мене, — припрошував він, а коли я скоса зиркнув на жінку, вона усміхнулася.
— Прошу, — тихо сказала вона. Підійшла до столу, взяла собі тарілку, але поклала туди лише шматочок риби та окрайчик хліба. Я відчував, що вона зробила це радше щоб мене заспокоїти, ніж через голод. — Смачного, — побажала мені й додала: — Знаєш, ми ж відчуваємо твій голод.
Не приєдналася до нас за столом, забрала їжу до свого крісла біля каміна.
Я радо її послухався. Мої застільні манери були не кращі, ніж у Нічноокого, — я їв так само жадібно. Він уминав третій шматок лосося, а я прикінчив стільки ж скибок хліба і брався за другий шматок риби. Тільки тоді згадав про нашого господаря. Рольф долив мені медухи й зауважив:
— Колись я пробував тримати козу. Для молока, сиру і всякого такого. Та вона так і не звикла до Гільди. Сердега завжди була надто налякана, щоб доїтися. Тож п’ємо медуху. З Гільдиним носом до меду маємо вдосталь цього трунку.
— Дуже смачно, — зітхнув я.
Відставив кухоль, уже на чверть спорожнений, і перевів подих. Я ще не закінчив трапези, але гострий голод зник. Чорний Рольф узяв зі столу ще один шматок риби і знічев’я кинув Гільді. Вона піймала його лапами і щелепами, тоді відвернулася від нас і продовжила їсти. Наступний шмат Рольф кинув Нічноокому, який досі забув уже про всяку пильність. Плигнув по рибу, тоді влігся, поклавши лосося між передніми лапами, повернув голову боком, відкушував і ковтав. Голлі клювала свою трапезу, відриваючи смужки сушеної риби і схиляючи голову, коли їла. Щоразу поглядаючи на неї, я бачив звернутий у мій бік позирк гострих карих очей. Я озирнувся на Гільду.
— Як трапилося, що ви з ведмедицею пов’язалися? — спитав я, а тоді додав: — Якщо це не грубе запитання. Я ніколи не розмовляв ні з ким іншим, хто пов’язався б із твариною, а принаймні ні з ким, хто б відверто у цьому зізнавався.
Рольф відкинувся на спинку крісла і склав руки на животі.
— Я не всім «відверто у цьому зізнаюсь». Здогадуюся, що ти відразу збагнув, хто я, як і ми з Гільдою завжди відчуваємо, коли поблизу є хтось Старої крові. А щодо твого запитання… моя мати була Старої крові, двоє її дітей успадкували це. Вона, звісно, відчула це в нас і належно виховала. Коли ж я досяг дорослого віку, то вирушив у мандрівку.
Я глянув на нього, нічого не розуміючи. Він труснув головою, а його вуст торкнулася співчутлива усмішка.
— Я самотньо вирушив у світ на пошуки тварини-побратима. Хтось шукає у містах, хтось у борах, дехто, як я чув, навіть випливає в море. Та мене тягло до лісу. Тож я подався туди сам, широко розкривши чуття. Я постився, не вживав нічого, крім холодної води та трав, що оживляють Стару кров. Знайшов місце, саме тут, сів серед коренів старого дерева й чекав. Минув якийсь час, — і до мене прийшла Гільда, шукаючи, як і я шукав. Ми випробували одне одного, знайшли довіру, і от ми тут, сім літ по тому. — Рольф глянув на Гільду так ніжно, начеб говорив про дружину чи дитину.
— Свідомий пошук того, з ким можеш пов’язатися, — задумливо мовив я.
Я вірю, що того дня ти шукав мене, а я кликав за тобою. Хоч ніхто з нас не знав тоді, чого ми шукаємо, — замислився Нічноокий, кинувши нове світло на те, як я порятував його від торгівця тваринами.
Я так не думаю, — з жалем відповів я. — До того я вже двічі пов’язався з собаками й аж надто добре вивчив біль через втрату такого товариша. Я вирішив ніколи більше не в’язатися.
Рольф дивився на мене з недовірою. Майже з жахом.
— Ти двічі в’язався перед вовком? І втратив обох товаришів? — Заперечно труснув головою. — Ти надто молодий навіть для першого пов’язання.
Я стенув плечима.
— Я був ще малою дитиною, коли пов’язався з Нюхачем. Його відібрав у мене один чоловік, він дещо знав про пов’язання і не вважав його добрим для жодного з нас. Пізніше я ще раз зустрів Нюхача, але це вже було при кінці його днів. А інше собача, з яким я пов’язався…
Рольф дивився на мене майже з такою ж огидою, яку Барріч відчував до Віту. Голлі тим часом мовчки хитала головою.
— Ти пов’язався дитиною? Даруй мені, але це збочення. Це як дозволити маленькій дівчинці вийти за дорослого чоловіка. Дитина не готова поділяти все життя тварини, всі батьки Старої крові, яких я знаю, ретельно стережуть своїх дітей від таких контактів. — На його обличчі майнув вираз співчуття. — У кожному разі це, напевне, було болісно, коли вас із пов’язаним побратимом розлучили. Але хай хто це зробив, він вчинив слушно, незважаючи на причину.