— Ти натякаєш, що нам із Нічнооким слід утриматися від використання Віту?
— Я натякаю, щоб ти зостався бодай ненадовго, навчився опанувати здібності Старої крові. А то опинишся ще не в одній битві на кшталт тієї, в якій побував учора.
Рольф дозволив собі ледь усміхнутися.
— Я нічого не казав про цей напад, — тихо промовив я.
— І не мусив, — зауважив він. — Я певен, що всі Старої крові на кілька ліг довкола чули тебе, коли ти з ними бився. Доки не навчишся контролювати ваше спілкування, жодне слово, яким ви обміняєтесь, не належатиме тільки вам. — Він замовк, а тоді додав: — Ти ніколи не дивувався, чого перековані гаяли час, атакуючи вовка, якщо така атака, вочевидь, нічого їм не дасть? Вони зосереджуються на ньому лише тому, що він з тобою пов’язаний.
Я кинув на Нічноокого короткий погляд, прохаючи вибачення.
— Дякую за твою пропозицію. Але ми мусимо дещо зробити, і це невідкладна справа. Думаю, що далі вглиб суходолу ми зайдемо, то менше перекованих зустрінемо. Якось воно буде.
— Можливо. Тих перекованих, що так далеко відходять від берега, прибирає король. Попри те, всі, хто зостанеться, потягнуться до тебе. Та навіть якщо не зустрінеш більше перекованих, ймовірно, зустрінеш королівських стражників. Тепер вони особливо цікавляться людом Віту. Останнім часом багато кого зі Старої крові продано королю, коли сусідами, коли й родиною. Його золото добре, а він навіть не вимагає багато доказів того, що вони й справді Старої крові. Вже багато літ вендета проти нас не палала так яскраво.
Я незграбно відвів очі, чудово розуміючи, чого Регал ненавидить усіх, обдарованих Вітом. А королівська група Скіллу підтримувала б його в цій ненависті. Мені стало зле на думку про невинних людей, проданих Регалові, щоб він мстився їм через мене. Я намагався стримати лють, аби не видати себе.
Гільда повернулася до столу, оглянула його, а тоді вхопила передніми лапами горщик з медовими стільниками. Обережно відійшла від столу, всілася в кутку і взялася ретельно вилизувати горщик. Голлі далі спостерігала за мною. Я нічогісінько не міг вичитати з її очей.
Чорний Рольф почухав підборіддя, тоді скривився — зачепив пальцями болюче місце. Сумно й жалісливо всміхнувся мені.
— Я співчуваю твоєму прагненню вбити короля Регала. Але не думаю, що це так просто, як тобі здається.
Я тільки глянув на нього, зате Нічноокий злегка рикнув, — звуком, видобутим із глибини горлянки. Гільда подивилася на нього, опустилася на чотири лапи, горщик із медом покотився від неї по долівці. Чорний Рольф послав їй погляд, і вона знову сіла, але не зводила очей із мене та Нічноокого. Тяжко знайти щось, від чого нутрощі стискалися б сильніше, ніж від сердитого погляду бурого ведмедя. Я не ворушився. Голлі випросталася на кріслі, але зберегла спокій. Іній на крокві над нами затріскотів пір’ям.
— Як відкриваєш свої плани і скарги нічному місяцю, то не дивуйся, що й інші про них знають. Не думаю, що серед Старої крові зустрінеш багатьох, хто був би прихильником короля Регала… чи бодай хоч когось. Насправді знайшлося б чимало охочих допомогти. А все-таки для виконання такого заміру наймудріше мовчати.
— Судячи з пісні, яку ти співав раніше, здогадуюся, що ти поділяєш мої почуття, — тихо сказав я. — І дякую за пересторогу. Ми з Нічнооким і раніше мусили дбати про обережність, коли йдеться про те, чим ми обмінюємося між собою. Тепер знаємо про існування небезпеки, що хтось нас підслухає, тож постараємося якось це компенсувати. Та все одно поставлю тобі одне запитання. Яке діло міській варті Кровснека до того, що хтось трохи переп’є і заспіває глузливу пісню про… короля?
Це слово насилу вийшло мені з горла.
— Жодного, якщо це люди з Кровснека. Та це вже не так — ні у Кровснеку, ні в інших прирічкових містечках. Це королівські стражники у формі Кровснека. Їм платять із міської скарбниці, але вони люди короля. Регал запровадив цю зміну, не пробувши королем і двох місяців. Твердив, що правосуддя чинитиметься справедливіше, коли міська варта складатиметься з присяжних людей короля, які ставлять закон Шести герцогств понад усе інше. Гаразд. Ти бачив, що вони ставлять понад усе… Переважно відбирають усе, що зможуть, у кожного бідняка, який наступить королю на мозоль. Та ці двоє у Кровснеку не такі ще погані, як інші, про кого я чув. Кажуть, наче в Сендбенді злодії та грабіжники живуть собі привільно, коли діляться з вартою. Міська влада не має права змістити вартових, призначених королем. Не може навіть доповнити сторожу власними людьми.