Це звучало цілком по-Регаловому. Я міркував, як далеко зайде його одержимість владою та контролем. Приставить шпигунів до шпигунів? Може, вже так і зробив? Це не віщувало всьому королівству Шести герцогств нічого доброго.
Чорний Рольф вирвав мене із задуми.
— А зараз і я хотів би поставити запитання.
— Питай вільно, — запросив я його, але не став уточнювати, чи я так само вільно відповім.
— Вчора пізньої ночі… коли ти вже покінчив із перекованими. На тебе напав інший. Я не міг відчути, хто це, тільки що твій вовк тебе захищав і що він якось пішов… кудись. Що він метнув свою силу в канал, якого я не розумію і не можу простежити. Знаю тільки, що ви з ним здобули перемогу. Що це було?
— Це був королівський слуга, — обережно відповів я.
Я не хотів цілковито ухилитися від відповіді, а така здалася мені безпечною. Скидалося, що він і так це знає.
— Ти змагався з ним тим, що називають Скіллом. Так? — Рольфові очі зіткнулися з моїми. Коли я не відповів, він однаково продовжував. — Багато хто з нас хотів би знати, як це відбувається. В минулому скіллери не раз полювали на нас, начеб ми були заразою. Серед Старої крові нема нікого, чия родина не постраждала б від їхніх рук. І от знову настали такі дні. Якщо існує спосіб використовувати таланти Старої крові проти тих, хто володіє Скіллом Провісників, то це знання дуже для нас цінне.
Голлі боком висунулася зі свого кутка, підійшла до Рольфа, вхопилася за спинку його крісла і глянула на мене над його плечем. Я відчував важливість моєї відповіді для них обох.
— Я не можу навчити тебе цього, — чесно промовив я. Його очі втупилися в мої з виразною недовірою.
— Цього вечора я двічі запропонував навчити тебе всього, що знаю про Стару кров, щоб відчинити перед тобою усі двері, замкнені лише через твоє невігластво. Ти відмовився, але, на Еду, я пропонував, і то з доброї волі. Та про ту єдину річ, якої я прошу, єдину, що може порятувати стільки життів нашого роду, ти кажеш, що не можеш навчити мене?
Я швидко зиркнув на Гільду. Її очі знову стали ясними і блискучими. Здається, Чорний Рольф не розумів, наскільки його постава скидалася на поставу ведмедиці. Поведінка їх обох змусила мене оцінити відстань до дверей. Тим часом Нічноокий був уже на ногах і готовий до втечі. Голлі позаду Рольфа по-пташиному схилила голову набік і дивилася на мене. Яструб над нами обернувся і пильно за нами спостерігав. Я змусив себе розслабити м’язи, поводитися куди спокійніше, ніж почувався. Це була тактика, якої я навчився від Барріча, коли він стикався з якоюсь знервованою твариною.
— Кажу тобі правду, — обережно промовив я. — Не можу навчити того, чого й сам гаразд не розумію.
Я втримався від згадки про те, що і в моїх жилах тече ненависна кров Провісників. Тепер я впевнився в тому, про що раніше тільки здогадувався. Віт може бути використаний для атаки на скіллера лише тоді, коли між ними відкритий Скілл-канал. Навіть якби я спромігся описати, що зробили ми з Нічнооким, ніхто інший не зумів би цього скопіювати. Щоб змагатися Вітом проти Скіллу, слід володіти водночас і Скіллом, і Вітом. Я спокійно дивився в очі Чорного Рольфа, знаючи, що сказав йому правду.
Чоловік поволі розслабив згорблені плечі, а Гільда знову опустилася на чотири лапи й почала нюшити за розлитим медом.
— Можливо, — сказав він із тихою впертістю. — Можливо, якби ти зостався з нами і навчився того, чого я можу тебе навчити, ти почав би розуміти, що сам робиш. Тоді міг би навчити цього мене. Що ти про це думаєш?
Я відповів, намагаючись, щоб мій голос був спокійним і рівним.
— Ти став свідком того, як один із королівських слуг напав на мене минулої ночі. Думаєш, вони дозволять мені зостатися тут і краще навчитися того, що я можу використати проти них? Ні. Єдиний мій шанс — виступити проти них у їхньому власному лігві, перш ніж вони відшукають мене деінде. — Я повагався, тоді сказав: — Хоч я не можу навчити тебе того, що роблю, можеш бути певен, — воно буде використане проти ворогів Старої крові.
Це, врешті, було міркування, яке він міг прийняти. Кілька разів замислено пирхнув крізь ніс. Я із не дуже приємним відчуттям намагався здогадатись, чи в мене стільки ж вовчих звичок, як у нього ведмежих, а в Голлі яструбиних.
— Принаймні на ніч залишишся? — зненацька спитав Рольф.
— Нам краще подорожувати вночі, — перепросив я. — Так зручніше для нас обох.
Він із розумінням кивнув головою.
— Добре. Зичу тобі всього найкращого й удачі в досягненні твоєї мети. Якщо хочеш, запрошую відпочити тут у безпеці до сходу місяця.