Пастухи-кочівники, які в тепліші місяці мешкали в наметах, випасали тепер свої стада на центральних рівнинах, повільно переміщаючись багатими пасовищами від водопою до водопою. Вулиці сіл і стіни збудованих із дерну домів поросли травою. У таких закинутих містечках панував мир, а все ж ця порожнеча постійно нагадувала мені про села, що зазнали піратського наїзду. Ми ніколи не зупинялися поблизу жодного з них.
Ми обидва схудли і зміцніли. Я протер своє взуття і мусив залатати його невичиненою шкурою. Так само протерті знизу холоші штанів укоротив до литок. Мені обридло часто прати сорочку; та й тепер спереду і на манжетах її вкривали брунатні плями, що залишилися від крові перекованих та нашої здобичі. Була латана і драна, як у жебрака, а нерівний колір робив її ще жалюгіднішою. Якось я запхнув сорочку до клунка і далі йшов без неї. Дні були доволі теплими, так що брак її не відчувався, а під час холодніших ночей ми постійно рухалися, і моє тіло виділяло власне тепло. Під сонцем я так засмаг, що став майже таким самим темним, як і мій вовк. Фізично я почувався добре. Не був ні таким дужим, ні таким м’язистим, як тоді, коли орудував веслом. Зате почувався здоровим, гнучким і підтягнутим. Міг цілу ніч невтомно бігти нарівні з вовком. Був швидкою скрадливою твариною, не раз довів собі власну витривалість. Відновив значну частку віри у власні сили, зруйнованої Регалом. Не те щоб моє тіло вибачило й забуло все, що зробив із ним Регал, але я пристосувався до своїх судом і шрамів. Майже залишив підземелля позаду. Не дозволяв похмурій меті затьмарити ті золоті дні. Ми з Нічнооким подорожували, полювали, спали і знову подорожували. Все було таким простим і добрим, що я забувся його цінувати. Доки не втратив.
Якось увечері ми спустилися до річки, щоб добре напитися перед початком нічної подорожі. Але, коли ми підійшли до води, Нічноокий зненацька завмер, припавши животом до землі, а водночас наставивши вуха вперед. Я пішов за його прикладом, а тоді навіть мій нечутливий ніс уловив незнайомий запах.
Що і де? — спитав я його.
Перш ніж він устиг відповісти, я вже їх побачив. Маленькі олені граціозно спускалися до води. Були не надто вищі за Нічноокого, а замість оленячих мали спіральні козячі роги, що при світлі повні глянцево виблискували чорнотою. Я знав таких створінь лише зі старого бестіарію Чейда і не міг згадати, як вони насправді називаються.
Їжа? — стисло припустив Нічноокий, а я відразу погодився.
Стежка, якою вони йшли, мала швидко привести їх до нас. Ми з Нічнооким стали на свої позиції, чекаючи. Олені наблизилися, ціла дюжина, квапливо, необережно, зачувши холодну воду. Ми пропустили вожака, чекаючи головної частини стада, де вони найбільше скупчилися. Та коли Нічноокий напружився до стрибка, то крізь ніч прокотилося довге тремке виття.
Нічноокий сів, у нього вирвалося схвильоване скавуління. Олені розпорошилися, тікаючи від нас, хоч ми обидва були надто зайняті, щоб за ними гнатися. Наша вечеря швидко перетворилася на далеке легке тупотіння. Я розгублено глянув їм услід, але Нічноокий навіть не помітив цього.
Роззявивши пащу, він видав звуки, середні між завиванням і ревом, його щелепи дрижали і працювали, наче він намагався згадати, як це подавати голос. Через струс, який передався мені від нього на звук далекого вовчого виття, моє серце ледь не вискочило з грудей. Якби це моя мати раптом покликала мене з ночі, потрясіння було б не меншим. З пологої височини на північ від нас долинула відповідь: виття і дзявкіт. До них приєднався перший вовк. Голова Нічноокого поверталася назад-уперед, він низько, гортанно скавчав. Зненацька відкинув голову назад і сам хрипко завив. Після цього оголошення запанувала раптова тиша, потім зграя знову видала поклик, не мисливський крик, а повідомлення про свою присутність.
Нічноокий поглядом попросив у мене пробачення й пішов. Я недовірливо дивився, як він біжить до пагорба. Після хвилинного здивування я схопився на ноги й рушив за ним. Він далеко мене випередив, але, помітивши це, уповільнив біг, а тоді обернувся.
Мушу йти сам, — щиро сказав він мені. — Чекай мене тут.
Обернувся, щоби бігти далі. Мене охопила паніка.
Чекай! Не можеш іти сам. Вони не наша зграя. Ми чужі, вони на тебе нападуть. Краще зовсім не йти.