Я мушу! — повторив він.
Не було сумнівів у його рішучості. Клусом побіг геть. Я кинувся слідом.
Нічноокий, прошу! — Раптом я злякався за нього, злякався того, до чого він так одержимо рвався.
Він зупинився, глянув на мене, його очі зустрілися з моїми, і цей погляд тривав дуже довго, як на вовка.
Ти розумієш. Знаєш, що так. Тепер час тобі повірити мені, як я повірив тобі. Це те, що я мушу зробити. І мушу зробити це сам.
А якщо ти не повернешся? — з раптовим відчаєм спитав я.
Ти повернувся з того міста. І я повернуся до тебе. Йди далі понад річкою. Я знайду тебе. А зараз іди. Повертайся.
Я більше не біг за ним. Він рушив далі.
Будь обережний! — послав я в ніч, услід за ним, благання, власний різновид виття. Тоді стояв і дивився, як він віддаляється від мене, могутні м’язи перекочувалися під густим хутром, хвіст рішуче витягнутий. Мені потрібні були всі мої сили, щоб стриматися і не гукнути до нього, благаючи не залишати мене самого. Я стояв, тяжко віддихуючись від бігу, і дивився, як він меншає вдалині. Він так зосередився на своєму пошуку, що я почувся покинутим і закинутим. Уперше пережив образу й ревнощі, які він відчував під час моїх занять із Веріті чи коли я бував з Моллі й наказував йому забиратися геть із моїх думок.
Це був його перший дорослий контакт із представниками власного виду. Я розумів, що він мусить їх розшукати, побачити, хто вони такі, навіть якщо ті нападуть на нього і проженуть. Це було слушно. Але всі мої страхи за нього скавуліли в мені, вимагаючи бігти за ним, бути при ньому на випадок, якби його атаковано, чи принаймні бути на належній відстані, якби він мене потребував.
Але він попросив не робити цього.
Ні. Він наказав мені не робити цього. Наказав, користаючи з того самого права на власне життя, яким користувався і я щодо нього. Коли я відвернувся і рушив у бік ріки, серце ледь не розірвалося мені в грудях. Раптом я почувся напівсліпим. Він не біг поруч зі мною чи попереду, передаючи інформацію, що мала доповнити здобутки моїх тупих органів чуття. Натомість я почув його здалеку. Відчув тремтіння очікування, страху та цікавості, яке охопило його. У цю мить він був надто зайнятий власним життям, щоб ділитися зі мною. Раптово я почав міркувати, чи не були схожими почуття Веріті, коли я на «Раріску» ганявся за піратами, а він мусив сидіти у своїй вежі, вдовольняючись тією інформацією, яку міг зібрати через мене. Я звітував якомога детальніше, чинив свідомі зусилля, щоб забезпечити йому інформаційний потік. А все-таки він мусив відчувати щось із того болісного виключення, яке зараз викликало в мене млості.
Я дістався краю річки. Зупинився там, сів і чекав його. Він сказав, що повернеться. Я дивився, як тече темна вода. Життя всередині мене скрутилося у маленький клубочок. Я поволі обернувся, глянув угору ріки. Вся охота до полювання щезла разом із Нічнооким.
Я довго сидів і чекав. Нарешті встав і пішов крізь ніч, не зважаючи ні на себе, ні на довкілля. Тихо йшов піщаним берегом річки в супроводі шуму води.
Десь далеко Нічноокий занюхав інших вовків, занюхав досить виразно й сильно, щоб знати, скільки їх і якої вони статі. Десь далеко він показався їм, не погрожуючи й не входячи між них, а просто повідомляючи, що він тут. Якийсь час вони спостерігали за ним. Великий самець зі зграї наблизився і помочився на трав’янисту купину. Тоді пазурами задніх лап проорав глибокі борозни, копняком відкинувши землю. Самиця підвелася, потяглася і позіхнула, потім сіла, зеленими очима дивлячись на Нічноокого. Двоє недорослих вовчуків перестали кусати один одного на час достатньо довгий, щоб його оглянути. Один із них рушив у бік прибульця, але низьке материнське гарчання змусило його поквапом повернутися. Знову взявся кусати свого братчика. Нічноокий сів на задні лапи, аби показати, що не має ворожих намірів, і дозволив їм оглянути себе. Худа молода самичка вискнула, напіввагаючись, тоді урвала цей звук чханням.
За якийсь час більшість вовків підвелася, і вони рушили разом. Полювати. Худа самичка зосталася з вовченятами, пильнуючи їх, доки інші не повернуться. Нічноокий завагався, тоді скромно, на належній відстані, поспішив за зграєю. Час від часу один із вовків озирався на нього. Вожак зграї часто зупинявся, щоб помочитися, а потім задніми лапами відкидав землю.
А я тим часом ішов берегом річки, вдивляючись у довколишню ніч. Місяць поволі долав свою дорогу в нічному небі. Я вийняв із клунка сушене м’ясо й жував його на ходу. Раз зупинився, щоб напитися вапнистої води. Річка у своєму кам’янистому річищі колихнулася мені назустріч. Довелося відійти від краю і йти вище, зарослим осокою берегом. Коли на овиді почало світати, я оглянувся довкола, шукаючи місце для сну. Вмостився на трохи вищому прибережному пагорбі, згорнувся клубком між густих трав. Так я зоставався невидимим, хіба що хтось наступив би просто на мене. Місце не гірше за будь-яке інше.