Та я хотів, щоб король помер першим.
Я почав обережний обхід Трейдфорд-голлу. Найлегший вхід досередини слід порівняти з найменш помітним, а ще запланувати найкращий спосіб вибратися звідси. До нічної темряви я маю знати про Трейдфорд-голл усе.
Розділ 9. Убивця
Останнім справжнім майстром Скіллу, що керував навчанням дітей королівського роду в Оленячому замку, був не Гален, як це часто пишуть, а його попередниця Солісіті. Вона довго, може, аж надто довго вибирала учня-наступника. Коли обрала Галена, вже страждала від кашлю, що невдовзі призвів до її смерті. Дехто каже, наче вона зробила цей вибір у відчаї, знаючи, що помирає. Інші запевняють, що вчинила так під тиском королеви Дезайр, яка хотіла, щоб її улюбленець посів поважне становище при дворі. Хай там як, був її учнем усього два роки, доки вона не померла від кашлю. Оскільки попередні майстри Скіллу проходили учнівство не менш ніж сім літ, перш ніж здобути статус підмайстра, Гален учинив передчасно, нарікши себе майстром Скіллу негайно після смерті Солісіті. Здається малоймовірним, щоб за такий короткий час вона передала йому повні знання про Скілл і всі його можливості. Але ніхто не підважив його претензій. Хоча він допомагав Солісіті при вишколі двох принців, Веріті та Чівелрі, але відразу ж після її смерті оголосив, що цей вишкіл закінчено. Пізніше опирався намовам навчати інших, і так тривало аж до війни червоних кораблів, коли він нарешті підкорився наказу короля Шрюда та створив свою першу і єдину групу Скіллу.
На відміну від традиційних груп, що самі добирали собі учасників і керівника, Гален включив до своєї групи учнів, яких вибрав сам, і до кінця життя зберігав величезну владу над ними. Август, номінальний вожак групи, втратив свій талант через нещасливий випадок зі Скіллом під час місії в Гірському королівстві. Серена, що обійняла керівництво після смерті Галена, загинула разом із іншим членом групи, Джастіном, внаслідок заворушень, що вибухнули після звістки про смерть короля Шрюда. Наступним лідером гурту, відомого пізніше як група Галена, став Вілл. На той час у ній зосталося лише троє членів: сам Вілл, Барл і Каррод. Скидається на те, що Гален прищепив усім трьом непохитну вірність Регалові, що не завадило їм суперничати між собою, змагаючись за прихильність Регала.
Доки посутеніло, я досить детально вивчив зовнішній окіл королівської садиби. Виявив, що будь-хто може вільно прогулюватися нижчими стежками, милуючись водограями та садами, тисовими живоплотами й каштанами. Багато гарно виряджених людей так і робило. Більшість із них дивилася на мене неласкаво та несхвально, кілька з жалістю, а один зустрінутий мною стражник у формі суворо мені зауважив, що в королівських садах заборонено жебрати. Я запевнив його, що прийшов сюди лише побачити чудеса, розповіді про які так часто чув. Він, зі свого боку, натякнув, що розповідей про сади з мене достатньо, і вказав найкоротшу дорогу до виходу. Я вельми покірно йому подякував і пішов собі. Він стояв та дивився, як я йду, аж доки стежка не довела мене до кінця живоплоту і я не зник йому з очей, повернувши за ріг.
Наступна моя вилазка була обережнішою. Якийсь час гадав, чи не напасти мені на одного з молодих шляхтичів, що прогулювалися між квітів і травників, та скористатися з його вбрання, але вирішив цього не робити. Малоймовірно, щоб я знайшов когось настільки худого, аби його одяг добре мені пасував, а модні шати, які вони всі носили, вимагали довгого шнурування барвистими стрічками. Сумніваюся, чи зумів би я натягти на себе одну з тих сорочок без допомоги лакея, не кажучи вже про те, як зняти її з тіла безтямного чоловіка. Брязкання срібних амулетів, нашитих на мереживо, що звисало з манжет, однаково не сприяло тихій роботі убивці. Натомість я поклався на прикриття товстих рослин довкола низьких стін і поступово піднявся на пагорб.
Наприкінці я наткнувся на стіну з гладко тесаного каменю, що оббігала вершину пагорба. Була хіба трохи вища, ніж може сягнути високий чоловік у стрибку. Не думаю, що цю стіну заплановано як серйозну перепону. Вздовж неї не було насаджень, але пеньки давніх стовбурів і коріння підказували, що колись її оздоблювали кущі та виткі лози. Я міркував, чи це не Регал наказав її очистити. За стіною я бачив вершечки численних дерев, тож вирішив, що зумію сховатися між ними.