Це була невелика вітальня. Меблі пошарпані, зле дібрані, тож я припустив, що це приміщення для слуг або ремісників, які приходять до палацу в справах. Не міг розраховувати, що пробуду тут сам дуже довго. Та вздовж стіни стояло кілька великих посудних шаф. Я обрав серед них ту, якої не видно було просто з дверей, якби вони зненацька відчинилися. Швидко перескладав її вміст і забрався туди. Всівся, дещо прочинивши дверцята, щоб мати трохи світла, і взявся до роботи. Перевірив і впорядкував свої пробірки та пакетики з отрутами. Натер отрутою свій запояcний ніж та вістря меча, тоді обережно вклав їх у піхви. Меч перевісив, щоб тепер він був ззовні штанів. Тоді сів зручніше й чекав.
Здається, минули дні, перш ніж сутінки перейшли в цілковиту темряву. До кімнати двічі ненадовго заходили люди, але з їхньої розмови я зрозумів, що всі слуги зайняті підготовкою до сьогоднішнього свята. Я гаяв час, уявляючи, як убив би мене Регал, якби піймав. Кілька разів ледь не втратив відваги. Але щоразу нагадував собі, що як піду звідси, нічого не зробивши, то мені доведеться постійно жити з цим страхом. Натомість намагався приготуватися. Якщо Регал тут, то, напевно, і його група Скіллу недалеко. Я обережно виконав вправи, яких навчив мене Веріті, ховаючи свою свідомість від інших скіллерів. Відчував страшенну спокусу спробувати легенький дотик Скіллом, просто щоб перевірити, чи почую їх. Але втримався. Сумнівався, чи зумію їх відчути, не видавши себе. А навіть якби зумів їх так виявити, що б це мені дало такого, чого я не знав досі? Краще зосередитися на захисті від них. Я заборонив собі думати про те, що конкретно збирався зробити, щоб вони не піймали навіть сліду моїх думок. Коли нарешті небо за вікнами цілковито почорніло і вкрилося зорями, я вибрався зі своєї схованки і вийшов до коридору.
Ніч повнилася музикою. Регал і його гості святкували. Якусь мить я прислухався до тихих звуків знайомої пісні про двох сестер, одна з яких утопила другу. Найчуднішим у цій пісні, як на мене, була не арфа, що грала сама собою, а менестрель, який знайшов тіло мертвої жінки і не надумав нічого кращого, ніж зробити арфу з її грудини. Тоді я викинув це з голови й зосередився на справі.
Я був у простому коридорі з кам’яною долівкою і дерев’яними панелями, освітленому смолоскипами, розвішаними доволі далеко один від одного. Територія слуг. Я вирішив, що це місце не досить добре для Регала і його друзів. Та все-таки це не гарантувало мені безпеки. Слід знайти сходи для слуг і піднятися нагору. Я крався коридором. Переходив від дверей до дверей, зупинявся, прислуховуючись, що там за ними. Двічі чув людей усередині, за одними перемовлялися жінки, за іншими стукотів ткацький верстат. На мить я заглянув за тихі незачинені двері. Це переважно були майстерні, в кількох займалися ткацтвом і шиттям. У одній із них на столі лежав розкроєний костюм з розкішної блакитної тканини, готовий до шиття. Регал, вочевидь, і досі мав слабкість до гарного вбрання.
Я дійшов до кінця коридору й глянув, що там далі. Черговий коридор, куди гарніший і ширший. Тинькована стеля покрита узорами у формі листя папороті. Я знову прокрався коридором, прислухаючись до того, що діється за дверима, і обережно зазираючи у деякі з них. «Наближаюся», — сказав собі. Знайшов бібліотеку, в якій було більше пергаментних книжок і сувоїв, ніж я будь-коли досі бачив. Зупинився в кімнаті, де птахи з яскравим пір’ям дрімали на своїх сідалах в екстравагантних клітках. У плитах білого мармуру влаштовано маленькі озерця зі стрімкими рибками й водяними лілеями. Довкола гральних столів розставлено ослінчики та м’які крісла. Столики з вишневого дерева, а на них кадильниці димку. Я ніколи навіть не уявляв такої кімнати.
Нарешті я дістався потрібного коридору, на стінах якого висіли портрети в рамках, а підлога була з блискучого чорного сланцю. Помітивши стражника, я відступив назад, сховався у ніші й тихо там стояв, аж доки він не пройшов повз мене знудьгованим маршем. Тоді так само тихо вислизнув назовні й проминув усіх цих кінних шляхтичів і манірно усміхнутих дам у їхніх розкішних рамах.
Я приблукався до передпокою. Гобелени на стінах, столики, заставлені статуетками і квітами у вазах. Навіть кільця для світильників були тут багатше оздобленими. Обабіч каміна з дуже вигадливою камінною полицею — малі портрети в позолочених рамах. Крісла, розставлені близько одне до одного, для інтимної розмови. Музика тут була голоснішою, я чув сміх і голоси. Попри пізній час, веселощі тривали. З протилежного боку передпокою було двоє високих різьблених дверей. Вони вели до загальної зали, де Регал і його нобілі танцювали та сміялися. Я знову сховався за ріг, побачивши двох служників у лівреях, що вийшли з далеких дверей ліворуч від мене. Несли таці з набором різних кадильниць. Я здогадався, що це на зміну тим, котрі вже вигоріли. Стояв, як закам’янілий, прислухаючись до їхніх кроків і розмов. Вони відчинили високі двері, музика арф погучнішала, дурманно запахло димком. Коли двері зачинилися, те й те втихло і розвіялося. Я відважився виглянути знову. Переді мною все було чисто, але за мною…