Фітце. Що ти робиш? — Слабеньке запитання від Веріті.
Вершу справедливість. — Я вклав у цю відповідь тільки дещицю Скіллу. Не був певний, чиє недобре передчуття я зненацька відчув, — своє власне чи Веріті. Відкинув цю думку і зайнявся своїм завданням.
На мій жаль, небагато було тут такого, з чим я міг би попрацювати своїми отрутами. Міг би використати помаду, але це радше вб’є не Регала, а того, хто чеше йому волосся. Кадильниці містили переважно попіл. Як додам туди чогось, його викинуть разом із попелом. Камін у кутку кімнати вичищений на літо, запасів дров не було. «Терпіння», — сказав я собі. Його спальня не може бути далеко, а там я матиму кращі можливості. Тим часом я обробив його щітку для волосся однією зі своїх найсильніших мікстур, а в те, що зосталося, занурив стільки його сережок, скільки зміг. Останні краплі додав до флакончиків з парфумами, правда, не дуже сподіваючись, що він виллє на себе достатньо, аби від них померти. До пахучих хусточок, складених у шухляді, я додав спори ангела смерті, отруйного гриба, який наповнить його передсмертні години галюцинаціями. З найбільшою приємністю попудрив зсередини чотири пари його рукавичок порошком кореня смерті. Саме цю отруту Регал використав проти мене в Горах, вона, найімовірніше, була причиною нападів, що час від часу переслідували мене відтоді. Я сподівався, що власні напади він вважатиме такими ж кумедними, якими йому здавалися мої. Вибрав три сорочки, про які подумав, що це його улюблені, обробив їхні комірці та манжети. У каміні не було дерева, але я мав отруту, що добре змішувалася зі слідами попелу та сажі на цеглинах. Щедро їх оббризкав, ану ж, коли в каміні палатиме вогонь, випари дістануться Регалового носа? Саме вкладав отруту до капшука, коли почув, як у дверному замку обертається ключ.
Я тихо зайшов за ріг шафи і став там. Чекав, уже з ножем напоготові. Мене охопив смертельний спокій. Тихо дихав, ждучи, сподіваючись, що щаслива доля приведе до мене Регала. Натомість це був ще один стражник у Регалових барвах. Чоловік упхався до кімнати і швидко її оглянув. З роздратуванням на обличчі сказав:
— Тут було замкнено. Нікого нема.
Я чекав, доки його напарник відповість, але він був сам. Якусь мить стояв нерухомо, тоді підійшов до відчиненої шафи.
— Дурня. Гаю тут час, а він собі втече, — пробурмотів стражник сам до себе, але витяг меча й ретельно потикав ним усередині, за вбранням.
Коли схилився, щоб дістати далі вглиб шафи, я побачив у дзеркалі навпроти відображення його обличчя. Нутрощі мої перетворилися на воду, потім спалахнула ненависть. Я не знав його імені, але це глузливе обличчя назавжди закарбувалося в моїй пам’яті. Він належав до особистої сторожі Регала. Був при тому, як мене катували, мав засвідчити мою смерть.
Думаю, стражник побачив моє відображення тоді ж, коли я побачив його. Я не дав йому часу оговтатися, відразу кинувся на нього ззаду. Вістря його меча заплуталося в одязі з Регалової шафи, він не встиг його витягти, як мій ніж уже встромився йому в низ живота. Я затис передпліччям його горло, щоб мати опору, і провів ножем, патраючи його як рибу. Він роззявив рота, збираючись крикнути, а я випустив ножа і вдарив його долонею в обличчя. Якусь мить тримав його, тим часом його нутрощі вилилися крізь зроблений мною розтин. Коли ж відпустив, стражник упав, його безгучне волання перетворилося на стогін. Він не випустив свого меча, тож я наступив йому на долоню, ламаючи пальці, що вчепилися у руків’я. Він трохи перекотився на бік і дивився на мене крізь біль і шок. Я опустився на одне коліно поруч із ним, наблизив до його обличчя своє.
— Фітц Чівелрі, — тихо промовив я, дивлячись йому в очі, аби впевнитися, що він зрозумів. — Фітц Чівелрі.
Вдруге за цю ніч перерізав горло. Це вже було зайве. Коли він помер, я витер ножа об його рукав. Підвівшись, відчув дві речі. Розчарування, що він помер так швидко. І враження, наче хтось торкнувся струни арфи, видавши звук, який я почув якимось іншим органом, не слухом.