Вже наступної миті я відчув, як мене заливає хвиля Скіллу. Вона несла з собою тягар жаху, та цього разу я розпізнав, що це, і знав його джерело. Я стояв перед ним у всеозброєнні, моя оборона була нездоланною. Майже відчув, як він розприскується і обпливає мене. А все-таки мені здалося, що навіть цю дію хтось десь читає. Не треба було здогадуватися, хто це. Вілл відчув обрис мого опору. До мене докотилася луна його тріумфу. На мить я закам’янів від панічного страху. Тоді заворушився, сховав ножа в піхви, підвівся. Прослизнув крізь двері і вийшов до все ще порожнього коридору. Я мав небагато часу, щоб знайти нову схованку. Стражник ніс у своїй свідомості Вілла, тож він бачив цю кімнату й мене так само виразно, як той умирущий. Я відчував його скіллення, наче звук рога, що підіймає стражників і пускає їх, як псів по лисячому сліду.
Я тікав, а якась моя частка з безперечною певністю знала, що я вже мертвий. Я ще можу якийсь час переховуватися, але Вілл знає, що я в палаці. Досить перекрити всі виходи й розпочати систематичний пошук. Я побіг коридором, повернув за ріг, піднявся вгору сходами. Міцно тримав стіни Скіллу, обхопивши ними свій маленький план, наче коштовний клейнод. Я маю знайти Регалову кімнату і все там отруїти. Тоді сам піду шукати Регала. Якщо стражники знайдуть мене першими, що ж, я поведу їх у веселу погоню. Вбити мене вони не зможуть. Не з усією тією отрутою, що в мене була. Сам відберу собі життя. Не дуже мудрий план, але єдина альтернатива — здатися.
Тож я побіг далі, минаючи чергові двері, нові статуетки з квітами, нові завіси. Всі двері, які я торсав, були замкнені. Я вчергове повернув і раптом знову опинився на сходовому майданчику. На якусь мить відчув втрату орієнтації. Намагався прогнати це відчуття, але паніка наростала в моїх думках, як чорна хвиля. Скидалося, що це ті самі сходи. Але я знав, що не повертав стільки разів, аби до них повернутися. Поспіхом минув сходи, знову пробігав повз двері, чув крики стражників унизу, а всередині мене, викликаючи млості, наростала певність.
Це Вілл підім’яв під себе мою свідомість.
Голова паморочиться, щось тисне на очі зсередини. Я похмуро встановив свої ментальні стіни заново. Швидко повернув голову, якусь мить усе мені двоїлося. «Димок?» — міркував я. Не мав опірності проти того дурману, який любив Регал. Проте це здавалося чимось більшим, ніж запаморочення, викликане димком, чи задоволення від веселої бруньки.
Скілл — могутнє знаряддя в руках майстра. Я був із Веріті, коли принц використовував його проти червоних кораблів, збиваючи стернового з пантелику так, що той повертав власний корабель на скелі. Або переконував навігатора, наче він не минув ще потрібної точки на березі, тоді як та давно вже була позаду. Чи викликав страх і сумніви в серці капітана, коли той рушав на битву. Або зміцнював запал і відвагу команди корабля, що по-дурному плив у самісінький центр бурі.
Чи довго Вілл працював зі мною? Привабив мене сюди, на цю зустріч, тонко впевнивши, що ніхто не сподівається мого приходу?
Я змусив себе зупинитися біля наступних дверей. Тримався твердо, зосередився на замку. Двері не були замкнені. Я прослизнув досередини, зачинив їх за собою. На столі переді мною лежала блакитна тканина, готова до зшивання. Я вже був у цій кімнаті раніше. Хвилинне полегшення, тоді перевірка. Ні. Та кімната була на нижньому поверсі. А я був нагорі. Чи ні? Швидко підійшов до вікна, став збоку, виглянув назовні. Далеко внизу розкинулися королівські сади, освітлені смолоскипами. Я бачив білу дорогу, що виблискувала в нічній темряві. По ній їхали екіпажі, слуги в лівреях кидалися сюди-туди, відчиняючи дверцята. Дами й кавалери в екстравагантних вечірніх шатах червоної барви роз’їжджалися всі водночас. Я здогадався, що кончина Верде дещо зіпсувала Регалові бал. При дверях стояли стражники у формах, розпоряджаючись, хто може вийти, а кому доведеться почекати. Я зрозумів це з першого погляду й усвідомив, що піднявся куди вище, ніж думав.
А все-таки був певен, що цей стіл і блакитний костюм, який чекав зшивання, містяться у крилі для слуг, на нижньому поверсі.
Що ж, немає нічого неймовірного в тому, що Регалові шиють два різні блакитні костюми. Не було часу міркувати про це. Мушу знайти його спальню. Я відчув дивне піднесення, вибравшись із кімнати та знову помчавши коридором. Дрижання, як на вдалому полюванні. Ловіть мене, якщо зумієте.