Неділя — непідходящий день для шукання роботи. Передусім я зазирнув, як це робив завжди, у двір до кількох господарів. І скрізь мені відмовили з отією зневагою, яку осілий житель виявляє до волоцюги. Коли я блукав вуличками, люди дивилися мені вслід і перешіптувалися; і я певен, що за годину вже знало все містечко, що на його вулицях з’явився заброда. Звісно, у своєму зім’ятому костюмі, в брудній сорочці, зі скуйовдженим волоссям (недарма колись мене прозвали Пелехатим) я мав не дуже пристойний вигляд для мешканців містечка; сповнені щасливої впевненості у своїй близькості до бога, вони неквапливо поверталися з церкви додому.
Перед самим полуднем мене затримав поліцейський. Він заступив мені дорогу і, переконаний, що влаштовує приємне видовище для платників податків (полегшено зітхнувши, вони дивились, як мене заарештовують), запитав: «Що ти тут робиш?»
Я відповів, що поки що не роблю нічого, але буду йому вдячний, коли він підшукає для мене яке-небудь заняття з відповідною оплатою. Поліцейський вхопив мене за руку і, звертаючись більш до присутніх, ніж до мене, сказав: «Ходімо!» — й повів мене в темне приміщення, де за письмовим столом сидів його колега. Таке траплялося зі мною вже не раз; здебільшого, спитавши, хто я, звідки та з якою метою прибув у даний населений пункт, мене відпускали, наказавши негайно забиратися геть. Тут, як і завжди, мене розпитали про се, про те, а коли я пояснив, що шукаю тимчасової роботи, чоловік за письмовим столом мовив: «Я довідаюсь у Бабусі; можливо, він їй на щось знадобиться». Він набрав номер телефону і когось повідомив, що мене затримали. Коли я жебрачив, і що я вдаю, ніби шукаю роботи; чи не потрібен я, бува… Ні? Гаразд, про це він подбає.
Потім мене відпустили, запропонувавши якнайшвидше піти з міста і надалі вести пристойніший спосіб життя. Я хотів щось заперечити, але поліцейський урвав мене: «Годі! З пройдисвітами у нас балачки короткі!» Він бідолаха, і гадки не мав, що коли згодом вітатиметься зі мною на вулиці, краска сорому заливатиме йому лице від згадки про ці слова.
Перш ніж рушити з міста, я вирішив чогось поїсти за решту своїх грошей і на головній вулиці зайшов у бар з рулеткою, низькими чотирикутними стільцями та мідним поруччям уздовж прилавка. Тут сиділо кілька юнаків з дівчатами, за одним із столиків грали в карти, і на мене майже не звернули уваги. Я замовив собі чогось випити, й оскільки мене досить-таки здивувало, що тут поліцейському наказує якась «бабуся», спитав у кельнера, хто вона така. Кельнер, жвавий хлопчина з обличчям розбишаки, враз зупинився, ніби чогось злякавшись, і прошепотів: «А в чім річ? Щось трапилося?»
Я розповів йому все, як було, і він мені пояснив, що «бабусею» тут називають стару, розбиту паралічем жінку, якій належить більша половина міста. Вона орудує в місті всіма справами. Щоправда, сам він ні разу її не бачив, так само як і решта молодих людей, бо вже багато років вона прикута до ліжка. Однак «бабуся» завжди поінформована про все, що діється в місті, і якнайсуворіше стежить, щоб ніщо не робилося без її відома, а тим більше всупереч її волі.
Трохи згодом до бару зайшов якийсь чоловік, сів за мій столик і почав читати газету. Час від часу, не підводячи очей, він перекидався кількома словами з хазяїном бару, що сидів на стільчику за касою. Раптом чоловік зауважив: «Учора ж відбувся розиграш. Мабуть, хтось, прокинувшись уранці, неждано-негадано став багачем».
За столом припинили гру, бармен підвівся, і юнаки, що сиділи з дівчатами, теж насторожились. «Який номер виграв?» — поцікавився бармен, і тут — називайте це випадком чи провидінням — чоловік відповів: «Триста одна тисяча п’ятсот тридцять».
Навряд, щоб випадок, скоріше веління долі, гадаєте ви? Ну, це вже ні, пане професор! Не можу повірити, щоб доля робила такі дурниці й отак тонко все влаштовувала. Дивно — гаразд, з цим я згоден. Просто чудасія! І все ж провидіння до цього непричетне. Раз я живу, в мене повинна бути якась доля, і чому якась інша, а не саме ця? Але говорити про якесь веління, про таємниче скерування і плани долі — це вже занадто. Адже в такому разі слід було б припустити, що чиясь вища воля керувала мною не лише тоді, коли я лягав спати біля тенісного корту, але й значно раніше, коли покинув Бійю, або ще давніше, коли розпрощався із своєю нареченою! Тільки куди тоді зникає таємнича взаємодія між причиною і наслідком, рабом якої я є? І як усе це узгодити з вашими високими поглядами на свободу?