— Гм, — озвався він, підійшовши до мене, — вам неймовірно пощастило! Від усього серця поздоровляю вас.
— З чим, власне? — не розумів я.
— З головним виграшем, звичайно!
— Я нічого не виграв.
— Вірно, — підтримав він мене. — Про такі речі не варто бити у всі дзвони. Боюсь тільки, чи не забагато свідків було при цьому. За годину новина облетить усе місто.
Я сказав, що мені буде прикро, коли всі повірять у цю нісенітницю. В мене не було жодного лотерейного білета, отже, про який виграш може іти мова? Однак похитати його впевненість мені не вдалося.
— Уже пізно, — мовив бармен. — Чи не принести вам чогось попоїсти?
Я відповів, що хоч мені й хочеться їсти, однак платити за вечерю немає чим. У відповідь він засміявся і запевнив, що мені про це нічого турбуватись, бо я ж — його гість. Мене це, природно, влаштовувало, і ми вдвох сіли за стіл. Хазяїн старанно пригощав мене, звелів принести ще одну пляшку, а потім заходився розпитувати. Які в мене наміри, що я відчуваю (адже це така несподіванка!) і чи довго пробуду в містечку.
Поступово в бар знову набилось повно людей, з виразу облич яких я прочитав, що вони уже все знали. Я добряче хильнув після тривалої перерви і поступово почав входити в роль. Коли бармен побачив, що бар буквально забитий відвідувачами, настрій у нього став зовсім райдужний. Дедалі приязнішою робилася і його посмішка. Він ляскав мене по плечу і так голосно сипав дотепами, що тільки його й було чути; часом він давав мені такого щирого стусана в бік, що кожен міг подумати, що ми з ним давні друзі.
Аж ось відчинилися двері, і до залу ввійшов проворний невисокий чоловічок із сивим розкуйовдженим волоссям, вольовою лінією носа і блискучими очима. Йому було щонайменше сімдесят років, він трохи сутулився, але голос у нього був дзвінкий.
— Де він? Де він? Ага! Тут. — Чоловічок підійшов до мене. — Так ось ви який! Мені конче треба з вами поговорити, бог мені свідок, що треба. І то негайно!
Бармен відповів, що не буде діла, бо я ще майже нічого не їв і не допив навіть коньяку. Старий був явно схвильований. Він зауважив, що на чарку більше, на чарку менше — це не має значення, а в нього, мовляв, надзвичайно важлива справа, з якою не можна зволікати, бог йому свідок, що не можна. Тоді я сказав, що ладен вислухати його, але старий заявив, що в барі надто людно, і попросив вийти з ним на вулицю. Мені страшенно не хотілося вставати з-за столу, — я не знаю нічого кориснішого для здоров’я, як можливість після тривалих злигоднів хоч на мить відчути себе багатим, — але маленький чоловічок так наполягав, і пошепки, і вголос, що я, зрештою, підвівся й пішов слідом за ним. Бармен провів нас до порога і, привітно махнувши рукою, крикнув, щоб я вернувся до бару.
На вулиці було темно, рвучкий теплий вітер гойдав ліхтарі. Мій попутник сказав, що він приїхав на автомобілі і, коли я не заперечую, ми побалакаємо у нього вдома. Я був трохи напідпитку й залюбки погодився:
— Звісно, вдома краще. Гадаю, у вас знайдеться щось випити?
Тільки-но я зачинив за собою дверцята, як машина рушила. Сидячи на самому краєчку сидіння, старий тримався за руль обома руками, наче обіймав кохану. Він весь час мовчав, тільки раз запитав мене:
— Ви вже були у Бабусі?
— Ні. З якої це речі? І взагалі, чого ви всі тут з глузду з’їхали з цією «бабусею»? Скрізь тільки й балачок, що про неї!
Він їхав досить швидко, то різко гальмуючи на перехрестях, то знову натискаючи на повний газ.
— Коли ми приїдемо до мене, я вам усе поясню, — відказав він. — В мене є для вас цікава пропозиція; свідок мені бог, що є.
Старий жив на околиці міста, в гарненькому будиночку, що, як і його хазяїн, був невеличкий. Через садову огорожу, — заввишки не більш як півметра, — дорослому чоловікові, мабуть, легше було б переступити, ніж нахилятися, щоб відчинити хвірточку. Старий, однак, акуратно відчинив її і, тільки-но ми увійшли в двір, відразу ж замкнув на замок.
В кімнаті, до якої ми зайшли, панував страшенний безлад: скрізь лежали порозкидані якісь плани, креслення, предмети туалету, посуд і книги. Щоб зробити хоч невеличкий прохід, він просто відсунув усе це вбік і зауважив:
— Отут я мешкаю. Відразу скажу вам, що я старий парубок і живу сам. До цього розгардіяшу я вже звик, бог мені свідок, що звик! Поруч із цією кімнатою — моя майстерня, я покажу її вам пізніше.
Коли ми посідали, старий налив вина і одразу ж почав викладати свою пропозицію.
— Я чув, що на ваш білет випав головний виграш лотереї. Тому…