Приклад?
Якщо запитати тубільця, чи піде він увечері до пивниці (а це — одне з їхніх найулюбленіших занять), він ніколи — ніколи! — не відповість односкладно. Після довгого уважного погляду (можливо, в глиб своєї загадкової душі) і пауз після кожного — кожного! — слова він сконструює таку відповідь: «Я... не бачу... ніяких... підстав... для того... щоб... цього... не... зробити...» Таку манеру спілкування мають навіть місцеві телезірки! Можна лише уявити, скільки тривають їхні виступи чи читання новин «про погоду».
А ще справжній туркусець, хоч як би пишався своїм давнім містом, одразу ніколи не потягне вас до музею, навіть якщо він цього дуже запрагне. Орієнтир на місцевості (тобто початок туристичного маршруту) починається тут з... кухлика пива. Інакше просто не може бути: нонсенс! Або ваш провідник — не туркусець!
Пива тут не варять хіба що з сірників.
Починається «пивна мандрівка» з центрального майдану, з невеличкого закладу, що зовні дуже відповідає своїй назві — «Туалет». Це улюблене місце туркуської богеми — епатажний паб, куди з'явитися без традиційної екіпіровки — вовняного пончо та смугастих гольфів — дозволено хіба що невігласам. Особливого снобістського розмаїття напоїв тут не зустрінеш — пиво традиційне, туркуське (смачнюще, до речі, іншого не захочеться!), яке розливають у мініатюрні... нічні горщики.
Сидиш, звісно, на унітазі (хіба що не вистачає звичного прорізу) і дотримуєшся закону: говорити лише на туалетні теми!
Бракує гумору? Будь ласка, рушай далі, вниз по вулиці, де панує суцільна пристойність — «Аптека», «Школа», «Банк». Усе як у людей. З поправкою на все сказане вище.
Тобто розшифровується так: якщо чоловік з серйозним виглядом каже дружині, що йому перед тим, як забрати дитину зі «Школи», треба забігти до «Аптеки», а потім поновити рахунки в «Банку», — дружина абсолютно впевнена, що знайти коханого вона зможе лише в «Туалеті». Адже все це — такі самі тематичні паби.
Звісно, в «Школі» сидиш за партою, в «Аптеці» — розмаїття сортів таке, що, перш ніж визначитися, спочатку треба все покуштувати з медичних мензурок, а «Банк» вразить своєю благопристойністю і діловою тишею. Одне слово, в Турку народ веселий. Особливо у свята, коли всі як один виходять на вулиці в середньовічних костюмах і розігрують перед здивованими туристами імпровізоване дійство. Зізнаюсь, я ледь не вмерла від жаху, коли повз мене з шаленим лементом пробігла розпатлана середньовічна красуня, за якою гналися вікінги з луками та стрілами. Не знаю, що вони зробили з нею, завернувши за ріг, але все виглядало зовсім натурально.
Ця красуня була типовою фінською красунею, яку не сплутаєш з жодною жінкою іншої країни. І не лише через біляве волосся і приємну округлість щік на майже безбровому обличчі. Це лише — типаж.
Справжню фінку відрізняє від інших європейок кілька особливих прикмет світло-рожевий колір гладкої, мов оксамит, шкіри і відсутність... целюліту навіть у літніх жінок.
Пояснюється все просто: Фінляндія — країна саун.
Сауна —- це така ж прикмета цієї країни, як і лапландський дід Мороз Йолопуккі. В кожній, навіть маленькій квартирі у звичайному житловому будинку є сауна. її передбачено в кожному будівничому проекті. Фінська квартира без сауни — це все одно, що... Можна навести багато абсурдних прикладів. Одне слово — такого просто не може бути. Або ви не у Фінляндії.
Хоча так було не завжди. В середні віки милися лише знатні люди і то тільки двічі на рік. В туркуському замку, про який я вже розповідала, в дамській кімнаті виставлено гарне вбрання тодішніх панянок — оксамитова сукня, розшита шовком і дорогоцінним камінням. Через плече тендітного манекена на довгій плетеній із золотої нитки мотузці аж до підлоги звисає оксамитова торбинка.
«Як ви гадаєте, для чого вона?» — лукаво питає екскурсовод і отримує у відповідь купу здогадок, на кожну з яких заперечно хитає головою.
Виявляється, в такій торбинці, котра при ходьбі коливалася довкола сукні, панянки носили запашні висушені трави. Кожна дама неодмінно замовляла у кравця таку деталь вбрання. «Ця торбинка утворювала довкола жіночки приємний аромат, — пояснює екскурсовод. — Адже митися часто в середньовіччі вважалося поганою манерою і привілеєм простолюдинок, а торбинка поглинала запах немитого тіла!» Ось така косметика!
Тепер сауна для фінів — найсвятіше місце у квартирі. Магічне і ритуальне. Для жінок це альков, салон краси, сповідальня і навіть — пологове відділення. Адже дехто, зберігаючи традиції предків, досі народжує дітей саме тут. Жінки проводять у сауні найкращі часи свого життя, починаючи з дворічного віку. Тому такі прикрощі, як вугрі, зморшки, солі в хребцях, жирові відкладення для них — немов «дитячі лякачки», які розповідають лише в темряві.
Звісно, до цього магічного ритуалу додаються ще дві умови, що сприяють красі і здоров'ю: риба в щоденному раціоні і... повітря.
Адже фінське повітря можна: а) наливати у склянку і пити, б) нарізати шматочками, мов прозоре лимонне желе, в) прикладати до ран (у тому числі й душевних)!
Про магію фінської атмосфери існує легенда, яку підприємливі люди перетворили на вигідну туристичну «фішку»: під час північного сяйва у Фінляндії можна зачати хлопчика. Саме в цей період вулички фінських передмість порожніють, а готелі переповнюються туристами (чомусь більшість — з Японії). Кажуть, що ще жодна пара не поскаржилась на результат!
...У Турку слідів Арто Пааселінни не виявилось. Гід, здобувши деяку інформацію про письменника, повідомив, що той взагалі ховається від публіки, часто переїздить з місця на місце і взагалі дуже подібний до своїх відлюдкуватих героїв. До того ж за походженням він — лапландець. А це зовсім інша історія! От раптом привітаюся з ним тим «перве» чи «хей», а він і пошле мене куди подалі...
Тому — рушаємо до Тампере.
...Тампере молодший за Турку на якихось п'ять-шість сторіч. Тому і вигляд має відповідний — «революційно-червоний», адже в минулому це було місто фабрик і заводів, побудованих з червоної цегли. Всі промислові будівлі збереглися в первісному вигляді, змінилася тільки «начинка»: нині всередині колишніх цехів містяться першокласні готелі, ресторани та музеї. Чудовий приклад того, як промислове місто можна перетворити на культурний і іентр, не змінюючи його історичного обличчя.
Про Тампере кажуть, що це робітниче містечко з аристократичним серцем. У ньому приваблює буквально все: чистота і затишок впорядкованих вулиць, шум водоспаду в самому центрі, парки, що більше схожі на ліси, і нереальна тиша вечорами. Не віриться, що у місцевії! «Санта-Барбарі», «мистецькому» районі Піс-пала, мешкають люди, а не небожителі: різнобарвні котеджики терасами спускаються до синього озера, в якому, мов велетенські кити, причаїлись мальовничі острови. А від чистоти кольорів починають боліти очі. Не дивно, що тут мешкають художники, актори, письменники. А віднедавна і директори великих підприємств. Зовні їхні будинки нічим не відрізняються від решти. У Фінляндії існує правило, яке мені дуже сподобалося: навіть надзвичайно заможна людина не повинна зовні вирізнятися з-поміж інших викличною розкішшю. Демонстрування багатства — ознака несмаку і поганого тону.
Мешканцям Тампере можна пишатися ще двома об'єктами, котрі до певного часу були єдиними у світі. Один з них так і залишається єдиним. Це музей... Леніна. Помпезна будівля майже в центрі міста. Фіни зберігають його як елемент екзотики і пам'яті про те, що якимось дивом утрималися від вступу в «Союз». Інакше чи могли б вони сьогодні пити джерельну воду з-під кранів?!
Другий, «єдиний у світі», принаймні — перший, це Музей шпіонажу. Американці відкрили подібний лише нещодавно, так що пальма першості — за Тампере. В цьому музеї зберігаються усілякі шпигунські штучки — від старих касетних магнітофончиків до авторучки-пістоле-та. І, звісно, світлини найвідоміших шпигунів усіх часів, країн і народів.