Коли під вікнами змовкають п’яні розпачливі крики Андрія (погрози й обіцянки переважно), ти з насолодою приймаєш ванну і, загорнувшись у довжелезний махровий халат (його подарунок, до речі), розчиняєшся у нетрях спальні.
Як добре, що ти лишила ліжко незастеленим. Стратег, що не кажіть. Опинившись під м’якою ковдрою, за звичкою вмикаєш телевізор. Бо ти до чортиків любиш кабельне телебачення. І твій одноокий кіт його любить. Більше, ніж телебачення, він любить хіба що тебе і, як уже було заакцентовано, «Віскас». Зі смаком курки.
Тож можна сказати, у вас із котом розвинулася справжня телезалежність. Особливо це помітно вечорами, як от зараз, коли ти вмикаєш телевізор і кіт, кидаючи недоїдену тарілку з «Віскасом», мчить до тебе і вмощується поряд.
Показують рекламу. Ви з котом ніколи не можете обрати, по якому ж саме каналу краще дивитися однаково-життєрадісну рекламу.
ПЕРЕМИКАЄШ КАНАЛ. Чи неоросійські трагічно-пристрасні серіали, що в’їдаються у свідомість, як таргани, навіть якщо переглядати їх краєм ока. Де «главний герой» (положитєльний, канєшно) роздає направо й наліво посадовим особам хабарі, а вони (посадові особи) вдячно й похапливо поглинають їх. А потім усі дивуються: звідки ж у нас корупція???
Чи той, де сіренька дівчинка в недоладних окулярах знову і знову НЕ народжується красивою…
А є ще оцей. Де осатаніла БРИГАДА з непробивними мордами мчить на чергову «стрєлку», а з-під коліс їхніх чорних «бумєрів» тишком-нишком визирає потворне личко 90-х: час, коли звитяжні, зразково-показові радянські люди перекинулися на звірів…
Та то вже класика вчорашнього дня, можна сказати. Хіт сезону — сага про цілковито незрозуміле котові створіння на ім’я МарГоша, що метушливо гасає телеекраном, обмінюється не дуже адекватними репліками з оточенням («Панятно». «Што тібє панятно?» — ці дві геніально поєднані фрази кочують із серії в серію, від персонажа до персонажа), а «створіння» вже третій сезон поспіль ніяк не може з’ясувати, хто ж воно: «М» чи «Ж»? Кіт невдоволено мружиться. Краще вже хай багаті плачуть над долею рабині Ізаури.
ПЕРЕМИКАЄШ КАНАЛ. Фото білявої янголоподібної істоти з величезними, просто неймовірно вимальованими очима, примушує кота спочатку злякатися.
— О, Сєргєй Звєрєв! — верещиш ти, і кіт вдоволено муркає від впізнавання. Авжеж, зараз йому почнуть ставити каверзні запитання, та ви з котом переконані: ваш улюбленець знайде чим віджартуватися…
А потім вам обом стає соромно. Бо в ході репортажу з’ясовується, що насправді то була світлина французької акторки Емануель Беар.
Тепер вам з котом зрозуміло, з кого Звєрєв списав своє не по-чоловічому екзотичне личко. А Беар сама винна. Треба було поставити копірайт на свою виняткову красу.
ВКОТРЕ ПЕРЕМИКАЄШ КАНАЛ. І натрапляєш на заблуканий «Твін Пікс» культового Девіда Лінча. Кіт здивовано підводиться. Пробуєш розказати котові (його тоді ще на світі не було), що таке той «Твін Пікс». Ага, робить вигляд, що розуміє, а сам, падлюка, йде доїдати «Віскас». Давно час. Ще під час «МарГоші» треба було йти. Ти б хоч «МарГошу» без котової цензури подивилася б. І взнала б, чи буває в таких, як вона, секс. Бо в тебе вже давненько не було (з Андрієм не рахується). Та дарма. Все одно світ, похитнувшись, пливе перед тобою у спогадах, відмотуючи роки назад, наче кадри старезної кіноплівки…
…коли всі (включно з дітьми молодшого шкільного віку) приліплювались до телеекранів, заворожені містичним саундтреком Анджело Бадаламенті, і з завмиранням серця слідкували за химерним життям мешканців невеличкого американського містечка на кордоні з Канадою, в якому оселилось справжнє язичницько-індіанське ЗЛО. І нарівні з риторичним питанням: «Чи є на світі пенсія, зарплата, стипендія (потрібне підкреслити), а якщо є, то коли її дадуть?», усіх турбувала дилема:
ХТО ВБИВ ЛОРУ ПАЛМЕР?
Дивовижні були часи. Бо якщо диск із «Твін Піксом» зараз можна придбати за більш-менш символічну ціну ледь не в будь-якій піратській халабудці, то ті часи вже не повернеш ні за які гроші. А шкода. У когось там залишились романтичні (чи не дуже) спогади про заробляння першого мільйона у твердій валюті, у когось — наївно профукане перше кохання (треба було з ним переспати), а в когось, як от у тебе, незабутня лялька Барбі з відірваною головою.
ХТО ВБИВ ЛЯЛЬКУ БАРБІ?
Лише років через десять ти випадково взнаєш, шо то зробив твій старший братик, але час для справедливої помсти, звісно ж, безнадійно мине.