Очі всміхалися. Професор із відвертою ненавистю розводився про те, куди котиться ваше пропаще покоління, от цей молодий чоловік, зокрема, а «молодий чоловік» тримався впевнено, байдуже й незалежно, хтозна, що він там собі думав у відповідь, та мовчання його здавалося красномовнішим, ніж тисячі слів. Для тебе. І було щось таке невловиме (від диявола?) у його погляді, жестах, ході, манері посміхатися і, як згодом з’ясується, манері розмовляти…
Пролунав дзвінок. Тортури завершено. Омана минулася. Швиденько зібравши книжки у наплічник, ти випурхнула з аудиторії, пообіцявши собі, що нізащо не пропустиш наступної лекції з філософії. І може, навіть дізнаєшся, що він там собі малював, отой «диявол». Та краєм ока ти помічаєш, як він загублено роззирається у пошуках тебе, мабуть, бо це ж тебе він пожирав очима, і це через тебе його викликали до ганебного стовпа, тобто до дошки…
Але тебе вже нема. Бо ти завжди останньою заходила в аудиторію (за 2–3 секунди після початку занять, як правило) і однією з найперших примудрялась виместися з неї (це коли взагалі приходила). Такий собі принагідний талант. Дуже любила вчитися.
…А потім, від сусідки за партою, ти дізналася, що він за один. Шляхетна, непристойно заможна родина, єдиний син. Словом, не для тебе. Ти одразу це усвідомила, а він — ні, бо навчався, як і ти, на юридичному, а постійно (на лекціях і на перервах) щось там собі малював, і взагалі, вірив, що людина може стати тим, ким сама захоче. Ти ж була переконана, що станеш тим, чий фах буде вказаний у твоєму дипломі, та й то, якщо сесію здаси. Хоча мріяла писати книжки.
До зустрічі зі «збоченцем» лишалося кілька годин. Ти присіла на лавці у парку і розгорнула якусь книжку, яка чомусь не читалася, бо думала ти про нього, а не про «збоченця» чи про книжку. Саме тоді він і підійшов до тебе. Вирішив нарешті познайомитись.
— Мене звати Влад, — до твоєї свідомості без запрошення увірвався його голос — низький і чарівливий — таким голосом розмовляв харизматичний Аль Пачіно в «Адвокаті диявола»…
Від несподіванки ти впустила ту книжку, а він підняв. Побачивши її, теж наче злякався, чи що там промайнуло його вродливим смаглявим личком… Чорт, ти навіть не звернула уваги, що читала, настільки твої думки були переповнені ним і шляхетною, непристойно заможною родиною, якої ти не варта…
БРЕМ СТОКЕР
ДРАКУЛА
Прототипом графа Дракули був містичний Влад Цепеш. Влад. Отака книжка. Ти вихопила в нього свою книжку і втекла. Тобто «з гідністю пішла» — так тобі більше подобалось думати.
…Минали дні. Тижні складалися у місяці, почалася і завершилася сесія, а Влад щоразу намагався знайти привід зав’язати з тобою знайомство. То приходив із квітами, то надсилав тобі запрошення у кіно, чи на якусь там художню виставку (в тебе вже назбиралась ціла колекція отих невикористаних запрошень), хіба що Шекспіра під вікнами не декламував.
Ти вперто відмовлялася («з гідністю йшла»), робила вигляд, що він тебе не цікавить, кілька разів навіть послала куди подалі. Дівчата-однокурсниці тобі відверто заздрили і вважали безпросвітно дурною. Бо це ж якою дурною треба бути, щоб відмовляти ТАКОМУ ХЛОПЦЕВІ, бо в тебе, бачте, гілок менше на родинному дереві! Їх ти теж посилала куди подалі. Разом з гілками. Як могла, відхрещувалась від того кохання, наче передчувала, що нічого доброго воно ані тобі, ані йому не принесе. Швидше, зруйнує все, що кожен з вас мав поодинці.
Все вирішив один день. На твоє оголошення в газеті (послуги натурниці) відгукнувся черговий горе-художник, і оскільки ти собі запланувала сумочку від Шанель, а грошей на неї фатально не вистачало, довелося йти.
Потрібна адреса знайшлася не одразу. Престижний район, елітний будинок-новобудова, просторий суцільно-дзеркальний ліфт — більший, падлюка, за твою кімнату в гуртожитку. Раніше тобі нечасто доводилося бувати в цій розкішній частині міста, де у власному окремому царстві неспішно існують багатії. Однак ти знала, що збоченцями бувають не лише голодні художники, але й ситі також. Особливо ситі.
— Коли немає натхнення, треба переспати з натурницею, — сказав якось один із них і почав розстібати штани.
Ти тоді зірвалася, схопила свій одяг і покинула його майстерню, попередньо вивернувши йому на голову баняк із фарбою. Більше ви не бачилися.