12
Йолки-палки, це ж треба! Тоді, коли бачився з Марійкою, хлопці з мого класу програли 1:4! Матч справді був відповідальний, *бо це чемпіонат школи… Ба більше! — вони звинуватили у програші — кого б ви думали? Угадайте з трьох разів. Так, суддю… Неправильно. Силу іншої команди… Вони це визнають лише наполовину. Свою недостатню майстерність і волю до перемоги… Вони цього ніколи не визнають! Вони звинуватили… мене. Типу, ти ж у нас найліпший нападник, ми мали моменти… ти б обов'язково забив… ще й Василь, наш воротар, зіграв той матч дуже погано, типу, два м'ячі на його совісті… але все через тебе… ми думали, що ти підіспієш у другому таймі… після першого була нічия 1:1… ми провалилися потім, коли ти не прийшов… підвів команду…
Я огризався, сварився, але… Може, хлопці кажуть справедливо? Я міг перенести зустріч на інший день- і все би було чики-чики! А тепер… Вони зі мною говорять крізь зуби, а післязавтра матч із 9-А. Навіть Микола, мій найкращий друг, сказав, мовляв, ти ще на цю гру не прийди, скажи, що у тебе знову невідкладні справи, давай, Костику, не приходь, що нам втрачати!
І я… я боюся зустрітися до матчу з Марійкою. Ану ж вона запропонує зустрітися якраз у день матчу. Я не зможу відмовитися, не зможу їй нічого пояснити, бо дівчата мало петрають у футбольних справах. Через те не шукаю її. Хай уже після матчу… Гра має відбутися завтра…
Дзінь-дзінь! Кость вибіг на перерву. Біля дверей його класу поволі прогулювалася… Марійка:
— Привіт!
— Привіт!
— Чого не заходив за мною, щось трапилося?
— Нічого, просто так склалося…
— Може, зустрінемося завтра? — випалила, почервонівши до кінчиків вух, дівчина, якій було надто самотньо, тим паче що вона и далі не розмовляла з мамою.
— Марійко, я завтра не зможу!
— Тоді сьогодні, - Марійка була подібною на кумачевий стяг радянського часу.
— І сьогодні ні… — прошепотів Костик. — Бо тренування. Хлопці мене приб'ють. Завтра дуже відповідальна гра…
— Ось як! — на очі дівчини навернулося кілька сльозин.
— Може, післязавтра? Післязавтра! — радісно вигукнув наш горе-футболіст.
— Ні. Післязавтра я не зможу. Па-па!
Отетерілий Кость пробував щось пояснити. Але дівчина вже не слухала. Вона розвернулася на всі 180 градусів і побігла. Костик побіг за нею, але Марійка вже зникла у якомусь із шкільних лабіринтів…
13
— Ось так! Я посварилася через нього з мамою, а він… він (несподівана і перша образа стискала дівчині горло). Я сама його знайшла… хоча десять разів казала собі… не шукай, не шукай… Якщо ти йому потрібна, він сам тебе знайде… Але він такий гарний… таке чорне, із синюватим відтінком, волосся., такі карі-карі, такі мої очі… Мені було дуже самотньо і чомусь страшно… і я не витримала… а куди я ще мала піти?.. Дівчатам із мого класу поскаржитися?.. О, вони би поспівчували, сказали би, типу, що «всі вони такі», вони це чують від своїх матерів, може, не від усіх, але чують… А потім би скалили зуби по куточках… «А ти чула, чула новину?» — і дівчина, перекрививши голос однієї приятельки, аж несподівано засміялася. А він… що трапилося? Нехай, завтра футбол, я можу це зрозуміти… Але сьогодні! Може, він має іншу подружку? Про футбол можна сказати… Він дурить мене…
Марійка заплакала. Вона чула одного разу зі своєї кімнати, як сварилися батьки. І мама, плачучи, казала татові майже те саме: «Може, ти когось маєш на заробітках? Ти дуриш, дуриш мене!» Раптом стало дуже шкода. Мами і себе.
Коли мама прийшла з роботи, Марійка плакала. Мама спитала:
— Що трапилося?
І тут Марійку прорвало. Вона просила пробачення, що сказала мамі неправду. І розповіла про Костика, про те, як довго тоді були у парку.
— Чому так швидко линув час, мамо?
На превелике здивування дівчини, мама не дорікала їй за Костя, лише просила бути обережнішою, і головне — завжди казати правду. Мама і дочка довго шепотіли щось на канапі, - може, мама розповідала їй уперше про свої дівочі роки, може, мріяли про Марійчине майбутнє. Хай там як, та мама і дочка незчулися, як заснули…
…Дівчині снилося велике поле. На ньому ходять чоловіки у халатах різної форми і різного кольору. І жінки, і дівчата відсутні. Усі чоловіки молоді, хоча є кілька трохи старших. Більша половина із них залицяється до Марійки. Вона очима шукає Костика. Але його ніде нема…
14
А Кость був, але не у віртуальних світах, які підсовує нам усім, а не лише Марійці, вишуканий розум сновидця. Цей сновидець захований у кожному з нас, він відгадує наші денні переживання чи приховані бажання, посилаючи нам уночі зашифровані й неприкрашені картинки нас справжніх, без прикрас і гриму.
…Але повертаємося до Костика. Коли дівчина побігла, його охопив спонтанний розпач. Спершу він кинувся за Марією, але її ніде не було. Потім зупинився. Як же так? Як можна на рівному місці посваритися двом таким небайдужим одне до іншого? (Він ще не знав про те, що якраз таким посваритися найлегше). Як можна так не розуміти іншого? (У майбутньому, коли Кость стане відомим… — але цур, це вже тема іншої книжки! — він збагне всі корені і крони людського непорозуміння і нерозуміння). Чому він так переживає і тужить? Що з ним таке? (Зараз ти ще не можеш знайти відповіді, хлопче).
Треба думати логічно, без емоцій. Якщо я піду викликати Марійку з уроку, щоб пояснити, чого не можу, то… з мене буде сміятися півшколи… скажуть хлопці, що я бабій і спідничник… та й дівчата можуть таке сказати… А чому вона не слухала те, що я казав? Кожне слово було правдою! Чи дівчата сприймають пояснення хлопців навпаки?
Костика розбирала лють упереміш із образою. Якби вона знала, скільки я тоді натерпівся від хлопців! Але ж я би їй про це не сказав ані слова! Не буду її шукати! Не буду! Подумаєш, велика цяця!.. Костиковим лицем скотилося кілька сльозин. Щоб ви знали, дівчатка, що чоловіки теж плачуть!..
…Уночі снилося, що він летить у літаку, в якого раптом починають відвалюватися крила. Зараз буде аварія! Літак летить над землею, але це достатньо високо, щоб… Костик дивиться у віконечко і бачить Марійку, яка стоїть унизу і кличе його до себе. Вона махає руками і сміється. Вона кричить: «Костю! Я люблю тебе!» Він умить забуває всі образи, дістає парашут. Розбиває віконечко кулаком, розкриває парашут і летить до неї. Раптом парашут…
Кость прокидається. Такі horror-сни провідали його вперше.
15
Ледве відсидів уроки. Постійно думав про Марійку, сон і трохи про післяобідній матч. Із географії таки отримав сьогодні двійку. Це заслужено, адже минулого разу обіцяв Галині Дмитрівні, що підготує урок, але… А ви би вивчили географію на Костиковому місці? Дуже було б цікаво послухати вашу відповідь…
Нарешті уроки закінчилися. Кость знову обдурив учительку географії (може, тому, що вона така добра до нього?) і не дав щоденник на оцінку. Потім, потім думати про це все. Якось викрутиться, а зараз — футбол. Уся увага до м'яча і поля, вся увага до поля і м'яча, вся увага до…
Такі медитації (хоч Кость і не знав цього премудрого слова) завжди допомагали йому зосередитися. Але не сьогодні. Якийсь мандраж невідомого походження вільно бродив хлопцевим тілом. Чи душею?
Глядачів було небагато. Костик знічев'я скосив погляд у їхній бік — і раптом у другому ряду побачив Марійку. Радість заполонила всі частинки його єства, відганяючи, немов добра фея, все попереднє дратівливе хвилювання. Вона прийшла! Вона є! Раптом відчув себе спокійним, мов вільна весняна трава. Матч розпочався.