На моїй хаті була стріха. А у свекрів колись, в покійних, це ще до колгоспів, дах був покритий бляхою! І не тільки в них одних… От-от люди починали заможно жити… А після того, як прийшли колгоспи – тільки на колгоспній конторі й залишилась бляха.
Того, мабуть, і були часто пожежі. Бо як посваряться поміж собою сусіди – та й пускають попід стріху півня: підкладуть вогню в солому, вітерець подме – немає хати! Чи й глиняний лежак обвалиться, як не догледить господиня, а тоді іскра із печі вилетить у комин, попаде через дірку в стріху – зайнялось.
– Скільки ж тих хат у селі через ці стріхи погоріло! – розказувала, як вчила свою Ганю лежак мастити. – Треба, доню, часто вилазити на горище і слідкувати за лежаком. Треба дивитися, щоб де комина не проїла миша, бо тоді відпаде шматок глини, вогонь полетить крізь дірку, та й буде пожежа!
А часи після війни були непевні… У моїй хаті маленькі вікна – скло в чотири шибочки, рами чорні, бо ніякої фарби ще не знали. Але хата на два боки, як в людей. У одній половині жила з дітьми, а в іншій, через сіни – тримала вівці. Бо як були б мої вівці у хліві – злодії чисто винесли б! А в сінях – ще й викопала яму для картоплі, зробила погрібник. Старого кота пускала в хату, щоб він глядів мишей, бо коли б добралися до запасів, було б мені нещастя. Собаки я ніколи не тримала – то тільки зайва з’їжа.
Ніхто й ніколи не вбирав у нашому селі на Новий рік ялинку…
Зате ж коли приходило свято Андрія – Калита!
Ганя моя була самітниця. А Маруся, як підросла й починала дівувати, то наскликає до хати дівчат і хлопців, а ті до сволока, на гак – туди, де раніше гойдалася колиска, почеплять мотузку, на неї – великого бублика із маком – калиту. А тоді по черзі скачуть на коцюбі.
– Пане-брате! – кричить наїзник. – Їду калиту кусати!
А хтось стоїть поряд, із мокрою ганчіркою в руках, та ще й у сажі! Та й квацяє по обличчі! Треба так було вкусити, щоб не засміятись!
Таке творить Марусина компанія!
У хаті регіт, крики! Дівчата вищать, хлопчаки гигочуть. А Мирося й собі прибігла й сіла – за глядача, і їй все смішно – дурносміх.
14
У Миросі теж з’явилися свої подружки – Антося і Уляна. Антося трохи старша, а Уляна – Миросина ровесниця, була кругла сирота, єдина онука баби Марці.
Мами в Уляни не було, і батька теж. Батько загинув на війні, а мама після того стала гуляща – втікала з дому, із села – і їздила з чужими чоловіками по поїздах. Аж поки не дістала сифіліс… Так і згнила десь у дорозі, ніхто не знав, де й похована.
Уляна жила з батьковою матір’ю, а та вже була старенька, немічна; добре бідували. От Мирося як зайде до них у хату – Уляна снідає, їсть каплуна, так баба Марця той наїдок називала, а то тепла вода із кришкою олії, заправлена часником і сіллю. Уляна вмочає у воду хліб і їсть, Мирося сидить поряд на стільчику і дивиться, чекає – а собі як хоче! Прибіжить додому й просить мене:
– Мамо! Зробіть мені теж «каплуна», як у бабки Марці!
То я й зроблю: наллю в миску теплої води, олії, всиплю солі…
– Їж!
– Не такий смачний, як у баби Марці! – кричить мені Мирося.
– Часнику немає?
А якось баба Марця й каже (Миросі, Антосі і Уляні):
– Прийдіть і до нас, дівчатка, щоб Андрія справляти! Прийдете? Мої ж такі гарнесенькі!
– Прийдемо! Прийдемо! – радіють діти.
– І принесіть із собою калиту!
Вдома Мирося як причепилася до мене:
– Спечіть і мені, мамо, калача! Я теж хочу гратися в калиту!
– Та ти ще мала для того! – кажу.
– Нічого не мала! – кричить вона, мов навіжена.
Мусила я спекти. Правда, Олександра дала мені яєць, трохи муки – бо ж обоє наші дівчата йшли.
А там… Баба Марця усадила гостей за стіл, витягнула із запічка пляшку з горілкою, налила по повній чарці, та ще й припрошує:
– Та випийте хоч потрохи, мої ви лялечки! І будете веселіші!
Дівчата наші перезирнулися одна з одною: як це їм було горілку пити? Але ж це не хтось чужий давав, а баба Марця! От вони і причастились. Було дівкам тоді, певно, по років шість, повсідалися вони після вечері просто на землі, на сіно, та й почали співати – поробилися такі веселі! А баба Марця не довго й ждала, ще по одній налила.
– Та випийте, дівчатонька, мерщій по другій! Це так треба! Щоб ви кожна у парі були, щоб гарно заміж повиходили!
А тоді ще й по третій чарочці дала, на самім денці…
Грішка прийшов за Миросею – а вона, геть п’яна, спить посеред хати, біля неї покотом – Антося і Уляна. І баба Марця – під столом на сіні, теж хропе.