Вона й спати лягає, та все мене питає: і як же вони болять, ті ноги? От яка була здорова!
А на ранок у Миросі сів на оці ячмінь.
– Мамо! Завезіть мене в лікарню! – проситься вона в мене. – Я так хочу відпочити!
– То хіба ж у лікарні відпочивають? Там тільки хворі!
– А я чула, як дівчата розказували, що в лікарні люди можуть хоч і цілий день лежати по ліжках! От би і мені, хоча б день… Поспати на білій подушці, укритися справжнім одіялом…
Уроки Мирося робила тепер сама. Що там скажуть прочитати – сяде й прочитає. Вона й писала найкраще в класі. А найдужче Миросі подобалось, щоб вчителі її хвалили.
У четвертому класі почали вони вчити німецьку мову. Невідомі слова, гаркава мова – а Миросі все цікаво. Вона пильно-пильно вслухається у мову вчителя, шепоче за ним кожне слово, перепитує, а тоді як встане – слово в слово все й повторить!
Якось учитель дав додому завдання – навчитися читати великий текст, аж на півсторінки! Мирося моя тільки два рази прочитала – уже й вивчила увесь напам’ять!
Наступного дня вона сидить і тримає руку, махає нею над головою – аби учитель спитав і гарно розказати. А той, як на те, мовби не бачить тієї руки, не звертає на Миросю ніякої уваги, не питає. Зате ж інших… Кого тільки не підніме із місця, всі бекають і мекають, то вчитель поставить «два» або «три».
– Сідайте, неуки!
– А мене?! Мене спитайте!!! – кричить Мирося.
– Ну, читай, Кульчицька.
А вона – як ушкварить усе від початку й до кінця! Прострочила на одному подиху увесь текст.
– От як треба вчити! – каже вчитель. – Сідай, Миросю, «п’ять»!
Щоб на неї не сердились, Мирося береться підказувати. Лягає на парту й тихо шепче.
– Кульчицька! – кричить тоді учитель. – Зараз поставлю тобі за підказування «два»!
До кінця року Мирося вже так гарно говорить по-німецьки, що вчитель не може нахвалитись. Навіть дає додому читати німецьку книжку! А однокласники це чують, та й…
– Диви! Німці її батька вбили, а вона вчить їхню проклятущу мову!
Мирося моя гарно вчилась. А в тому році, як тільки зблиснуло сонце і потепліло, – попросилась на роботу.
Весною на колгоспному полі жінки й дівчата садили на насіння висадки буряків.
– Ганю, а можна, я піду з тобою?
Я це почула…
– Аякже! Йди, Миросю, заробиш цукру! – кажу, та ще й рада!
І моя Мирося йде. Вона навіть відпросилася із школи, пообіцяла вчителям, що вивчить все сама…
Спочатку Мирося кілька днів носила жінкам воду, а тоді стала разом із усіма садити. Брала копачку в руки, рила ямку, клала туди бурячка і притоптувала ногами.
А далі… Тепер уже їй носили воду! Мирося була справна трудівниця, займала рядок десь більше кілометра, а треба було пройти три-чотири. Вона ще й старалася зробити більше від усіх, і то не ради цукру – аби тільки похвалили!
– Миросю, може, пора вже й до школи? – якось перепинив свою ученицю на дорозі вчитель.
– Та я своє нажену! – відказує йому Мирося.
Учитель моїй дитині вірить: вона ж найкраща учениця в класі, і таки своє нажене, а разом із тим заробить: за один день отримувала по півкілограма пшениці, по два стакани цукру і п’ятдесят копійок! Щовечора Мирося отримувала зарплату і несла її додому, віддавала мені до сховку.
Усе те літо пройшло Миросі в полі.
У шостому класі до школи прийшов новий вчитель математики – Іпатій Андрійович, він був дуже строгий і скупий на оцінки. Мирося як старалася, а за рік таки мала у табелі одну «чотири». Через цього вчителя не залишилося жодного відмінника у їхньому класі!
Наприкінці сьомого класу Мирося тільки на тиждень пішла на висадки. Але й тоді вона щодня вивчала всі уроки. Із «Математикою» геть і спала! Та ба, вчитель тільки хмурив брови: всього не знаєш.
– Ну що ж, як вже буде… – змирився навіть класний керівник. Змирилась і Мирося.
Тільки ж Марусі, Вірі і Володі одного дня переказали із школи, щоб вони прийшли на перездачу математики. А моїй Миросі – ні…
Нарешті всі екзамени вже здані – й у школі мав бути випуск!
– Зараз, діти, не йдемо додому, а збираємося в класі та й будемо говорити, хто що назавтра принесе до столу! – каже Петро Никифорович.
Зібралися, поговорили – той принесе картоплі вареної, той огірків, яєць, сала, пиріжків, вареників; Надя з Юлькою сказали, що цукерок; Мирося моя не знає, що й казати…
Дівчата її вже миються, готують нові сукні, викладають гарно коси…