У очах миготіли спалахи сьогоднішнього дня. Вибух інкасаторського «фольксвагена», Лектор із діркою в шиї, хрест, стягнутий паракордом…
Жінка не поверталася так довго, що Роман теж задрімав, а коли розплющив очі (заснув на посту!), зрозумів, що їх надурили. Але для чого?
Ні, просто щось сталося, й жінка не змогла повернутися. Треба чекати.
Вони їй усі повірили. Чому? Вона ж могла здати їх сєпарам, хіба ні? Привести їх сюди – і все закінчилося б за кілька хвилин. Але вони їй повірили, свої мобілки їй віддали. Було у голосі жінки щось таке… Тепло якесь… А швидше за все, вони просто не мали вибору. Мусили довіритися. Може, вона добра людина, може, хтось із її рідних воює на їхньому боці. Ця хата, швидше за все, її батьків або бабусі-діда, а вона живе неподалік. Он через город світяться вікна новішого будиночка. Можливо, вона там живе. Почула, як вони воду з колодязя тягнуть або як Лом пчихає… Що ж тут незрозумілого? Вона ж телевізор дивиться, радіо слухає. У самому центрі подій живе. Усе вона зрозуміла. Неясно лише, чому вона так довго не йде. І чи прийде взагалі…
Хлопці зітхають, крутяться на своїх лежаках. Голод їх будить.
– Я б зараз півжиття за тарілку супу віддав, – порушує тишу Роман. – Курячого з гречкою…
– Або з кльоцками, – підхоплює Лом, сипить, як той гусак. – Такого супу, як у моєї Оксани…
– Найкраще з фрикадельками, – Корнет голосно ковтає слину. – Жерти по ходу хочеться, як ніколи. Усе б, що завгодно, захавав. Навіть смажену жабу, чуєш, Французе?
– Он тобі кабачок!
– Тільки не кабачок, мене від нього нудить. От цікаво, чи можна попросити цю жінку про пляшечку самогонки, як думаєте? Скільки можна мучитись?
З усіх лише Валентин мовчав, хоч і не спав, – він був переконаний, що їх надурили.
Змінили тему їжі, запивши її водою, перейшли до іншої.
– Я вже забув, як дівчата сміються, – сумно констатував Корнет, – просто хотів би послухати. Без жодних намірів та планів… У суто платонічних цілях. Отак би поїв, хильнув задля хоробрості – і у якийсь нічний клуб завіявся, подивитися на дівчат, як вони танцюють, як рухаються. Французе, ти як? Зі мною?
Лом фиркнув зі свого дивану.
– Але спочатку суп! – погодився Роман. – І помитися! Розлякали б усіх дівчат своїм звіриним духом.
Вони намагалися говорити на будь-які теми, обминаючи ту, що сиділа у мозку та пульсувала у грудях, вони наче обходили заміноване поле, щоб не потрапити на розтяжки. Лектор був тут із ними, мовчав у темному куті.
9
Ледь чутно прочинилися двері. Роман пропустив повз увагу рух тіней за вікном, відволікся. Жінка тихо переступила поріг – і разом з нею до хати увійшов запах вареної картоплі. Хлопці відчули його своїми жадібними ніздрями через кілька шарів газети, рушник та два целофанових пакети. Жінка поставила на стіл відро, витягла з нього банячок, звільнила його з усіх пелюшок, тоді – солені помідори, хліб і трилітрову банку з компотом.
– Ось вам бутильок, – сказала тихим голосом.
Виклала рядочком мобілки та скручені дроти зарядок.
Роман стояв спиною до вікна, приймав з її рук гостину. Йому добре було видно обличчя господині у місячному світлі, її прозорі безбарвні очі. Чому вона їм допомагає?
Вона була ровесницею мами. І вона мала трьох доньок: одну підліткового віку, другу ровесницю Ольги, третю трошки за двадцять. І вона боялася за них. Бо в них у хаті вже побували мародери зі зброєю, вона сама відчинила їм двері й пустила до хати, а тоді ледве врятувала своїх дівчат, обманом і хитрістю задуривши голови непроханим гостям. А сусідка не встигла… Тому ця жінка була готова на все, тільки б озброєні люди, байдуже які, хороші, погані, просто з автоматами чи насильники, білі, зелені, наші, ваші – тільки б вони не заходили до її хати, не переступали її порогу, бо невідомо, чого від них чекати. Ця жінка теж діяла, сама того не усвідомлюючи, методом Міхалича «вогонь на вогонь». Тому й пішла сюди, назустріч небезпеці, надала зайдам притулок у хаті батьків, що стоїть вже кілька років пусткою, без господарів…
Роману стало гаряче, він навіть розщібнув два ґудзики – так ясно він зараз побачив відповідь на своє запитання, набагато яскравіше побачив, аніж тоді у Львові, коли дівчина-мажорка, власниця позашляховика і дурних грошей, віддала йому для фронту подарунок татуся.
Піт виступив йому над верхньою губою від цього знання. Від усвідомлення того, що це не фантазії.