— Давно тебе не бачив. Сумуєш за чоловіком?
— Ще б ні… Діти, господарство, хоч розірвися.
— А пише?
— Коли б то писав. Написав одну вістку і мовчить. Може, борони Боже, що сталося. Сама не знаю й не відаю. До церкви ходила, давала на молебень. А тут весна йде, сівба…
— А не хотіла б, щоб поміг?..
— Поміг. Що ти мені поможеш? Упораюся, Гнате… Якось упораюся… На сівбу візьму хлопця… Але бувай здоров! Побіжу!..
— Чого, Маріє, такі поспіхи? — Хотів ще щось. додати, але де ж вона. Хіба вженешся?
Надходить Великдень. На останньому тижні Марія говіє і сповідається.
— Воно-то, людоньки, як подумаєш — гріх отак відкладати наостанок, але ж — бачите… Ні одної вільної хвилинки.
— Нічого, Маріє. Бог бачить і простить. Гнат також не мав, видно, часу і також на останньому тижні говіє. Щовечора вертаються з церкви, і Гнат коло Марії. Хоч-не-хоч, а йдуть разом. Не плюне ж людина у вічі, йдуть мовчки. Марія вже не та, не колишня. Клопоти, праця зім'яли її молодість і красу. Під гору йдуть тяжко. Гнат штикільгає і голосно дихає. У займиську тихо і нікого немає. Гнат так підозріло позирає на неї, що робиться моторошно. Але виходять на гору і нічого. Розходяться.
— Чи не дозволила б, Маріє, зайти до тебе?
— Ото, Гнате, зайдеш, а ти ж знаєш людей, язики у кожного без кості… Краще ні…
— Маріє!.. — говорить він. — Коли б ти тільки знала… — і вриває.
Марія ніяковіє. Боже, як вона мало має часу. Зовсім забула. Там же дітвора сама…
— Постій, Маріє… Не вичавлю, чуєш, справжнього слова… А люблю все-таки тебе. Так, чуєш, Маріє, люблю! От…
— Мовчи ліпше з такими речами… Ніяково. У мене ж діти, господарство.
— Діти… господарство… У мене… А коли б, значить…
Перебила.
— Не гніви, Гнате, Бога. Оженися і будеш, як і всі люди, жити. Треба, Гнате, жити… А то вбив собі в голову. Не можу ж я… Знаєш, що не можу…
Марія сказала добраніч і пішла. Пішла швидко і зараз зникла в темноті.
Гнат лишився зовсім сам. Весняно і тихо. Пахне земля міцними випарами. Кущі і дерева вбралися бруньками. Тиша. Приморозок. На небі рясно зір. | Гнат постояв і, замість повернути через перелаз до себе, пішов стежкою попід плотом за Марією.
Стежка м'яка, кроків майже не чути. Навколо рідкі сливові дерева, а далі дві розлогі яблуні-тирольки. Під ними купкою гною примостилася стареча городжена клуньчина Корнієвого брата Конона. Гнат зупиняється коло клуні, стоїть і наслухує. Після дістає куриво, вибиває кресалом вогонь і закурює. Курить довго, затягається міцним бакуновим димом. Он хтосьу темноті йде, наближується, рівняється з Гнатом.
— Добрий вечір! — Гапка Хомиха.
— Дай-бо здоровля! — відповідає Гнат.
— Це ти? Що тут робиш?
— Хіба ж не бачиш? От стою… Йшов з вечірні…
— Пізненько ти, чуєш, вертаєшся з вечірні. Далебі, голубе, заблукав… Не туди твої стежки… Хі-хі-хі! А чи не тягне тебе часом Марія? Знаю, знаю… Молодиця як тур… І грім її не візьме.
— Ти, Гапко, не того… Чого розпустила свою широку?..
— Хі-хі-хі! А що хіба? Не твою ж беру, чужу. Вона на тебе і задом не дивиться… А гладка, як кобила… Хоч, щоб допомогла?
— Який нечистий тебе, бабо, приніс? Хто тебе просить допомагати? — само собою вирвалося у Гната.
Гапка заскреготала сміхом.
— Не бійся, коли б вона опинилася з своїми бахурами без нічого, згадала б і про тебе…
— Йди, Гапко, своєю дорогою… — і одвернувся. Він сьогодні сповідався і причащався. Він навіть плюнути не сміє, бо виплює святе Христове тіло. На думку лізе лайка, і чути погане дихання Сатани. Жорстоке і палюче. Повернувся і швидко поштикільгав до свого перелазу навпростець, без стежки. Гапка погупоніла в долину…
IV
На Великдень церкви в огнях. На монастирській дзвіниці барвисті вогні. Від вечора до ранку висять ліхтарі і зоріють. Зоріє також небо і також всі вікна хат. У Марії, як і в усіх людей, горить під образами лампадка, накритий білим стіл, на нім кіш на посвячене готовий. Заспіває другий півень, встанеш і підеш до залитої вогнями церкви.
Але у Марії на душі суга. Тяжка і чорна суга. Снився дивний сон: дістала листа від Корнія. «Жив і здоров, але додому скоро не сподівайся». Чому, любий? Чому, далекий? Адже тут весна, Великдень. Поле і діти чекають…
Спати такої ночі не годиться. Сон силоміць рветься, але хіба ви не знаєте, що нечистий цілу ніч над землею літає і спокушує: «Засни трошки. Ляж і засни».