Половину завдання зі звільнення вже виконано, як в Единбурґ повернувся Морей разом з іншими лордами, яких оголошували поза законом; відповідно до свого вміння провадити тактичні обрахунки він був відсутній під час убивства, і годі довести, що він був причетний до змови: цього пронозу ніколи не вдалося застукати на небезпечній стежці. Але, як і завжди, коли інші виконали найтяжче, він тепер із чистими, незаплямованими руками, спокійний, гордий і впевнений, уже на місці, щоб пожинати плоди. Саме цього 11 березня Марія Стюарт відповідно до вжитих заходів мала б прилюдно назвати його в парламенті зрадником, але дивіться, ув’язнена сестра нараз забула всю свою ненависть. Вона, неоціненна акторка завдяки відчаю, кидається йому в обійми і дає йому той самий поцілунок Іуди, який учора отримала від шлюбного чоловіка. Наполегливо й ніжно Марія Стюарт тепер просить у чоловіка, якого недавно оголосила злочинцем, братерньої поради і допомоги.
Морей як добрий психолог одразу збагнув ситуацію. Він — тут не може бути жодного сумніву — прагнув убивства Ріцціо і схвалив його, щоб перекреслити таємну католицьку політику Марії Стюарт; на його думку, той темний інтриган шкодив протестантській, шотландській справі, крім того, був набридливою перешкодою для його власного панування. Але тепер, коли Ріцціо успішно прибрали з дороги, Морей хотів би швиденько прояснити всю цю каламутну справу і тому пропонує компроміс: ганебне сторожування королеви з боку бунтівливих лордів слід негайно припинити, а Марії Стюарт — повернути її необмежену королівську гідність. Натомість вона нехай прикриє пеленою забуття все, що сталося, і дасть прощення патріотичним убивцям.
Марія Стюарт, що вже давно вкупі зі своїм зрадливим чоловіком виробила до найменших подробиць план утечі, звісно, не думає, прощати вбивцям. Але, прагнучи приспати пильність бунтівників, засвідчує великодушність. Через сорок вісім годин після вбивства здається, ніби разом із розшматованим тілом Ріцціо закопали в землю і весь цей інцидент, усі вдають, ніби нічого не сталося. Вбили дрібного музиканта, ну то й що? Цього чужого злидаря забудуть, а в Шотландії знову запанує мир.
Усний договір укладено. Але змовники все-таки не хочуть справді наважитись і покинути своє вартування під дверима покоїв Марії Стюарт. Якесь незатишне чуття тривожить їх. Найрозумніші поміж них надто добре знають гордість Стюартів, щоб вірити, покладаючись на гарні жести примирення, ніби Марія Стюарт справді добродушно простила й забула нице вбивство свого слуги. Змовникам видається безпечнішим завжди тримати під арештом цю нездоланну жінку і позбавити її всяких можливостей помститися: тільки-но дати їй свободу, відчувають вони, вона стане небезпечною. І ще одне не подобається змовникам: Дарнлі раз по раз заходить до покоїв королеви і проводить там довгі таємні розмови з тією начебто хворою. Вони з власного досвіду знають, якого легенького тиску досить, щоб цей слабкодухий чоловік розм’як. Змовники почали відкрито висловлювати підозру, що Марія Стюарт хоче перетягнути його на свій бік. Вони виразно застерігають Дарнлі, щоб він вірив тільки їхнім обіцянкам, заклинають його бути вірним їм, бо інакше — пророчі слова — і він, і вони пошкодують про все. І, хоча брехун запевняє змовників, мовляв, усе буде забуте і прощене, вони не збираються знімати варту від покоїв королеви раніше, ніж Марія Стюарт напише власноруч зобов’язання лишити їх безкарними. Ці дивні прихильники права потребували писаного паперу, bond, як для вбивства, так і для звільнення від звинувачень в убивстві.
Ми бачимо, що досвідчені і вправні клятвопорушники знають про пустоту і нікчемність лише вимовленого слова, вони вимагають безпеки, підтвердженої документом. Але Марія Стюарт надто горда й обережна, щоб зобов’язуватися своїм підписом перед убивцями. Ніхто з тих мерзотників не повинен вихвалятися, що має bond, підписаний її рукою. Але саме тому, що Марія Стюарт вирішила не давати змовникам прощенної грамоти, вона лицемірно вдає радісну готовність, — таж ідеться тільки про те, щоб виграти час до вечора! Дарнлі, що розм’як, як віск, у її руках, довірили жалюгідне завдання стримувати своїх учорашніх поплічників облудною щирістю і теплотою, щоб одурити їх щодо підпису. Він з’являється серед бунтівників як довірена особа, випрацьовує разом із ними врочисту прощенну грамоту, яка цілковито відповідає їхнім бажанням, зрештою бракує лише підпису Марії Стюарт. Ох, тепер, пізнього вечора, вона вже не може поставити його, пояснює Дарнлі, королева, дуже знесилившись, заснула. Але він зобов’язується, — що станеться брехунові від ще однієї брехні? — передати їм завтра вранці підписаний документ. Якщо король дає отак своїм словом запоруку, дальша недовіра була б образою. Отож змовники, щоб підтвердити договір, знімають варту від спального покою Марії Стюарт. Більшого королева й не хотіла. Тепер шлях до втечі відкритий.
Тільки-но під дверима вже не стояла варта, нібито хвора Марія Стюарт похапцем підводиться з ліжка й енергійно береться готуватись. Босвелл та інші друзі за мурами замку давно вже попереджені, опівночі осідлані коні чекатимуть у затінку цвинтарного муру. Тепер ще треба приспати пильність змовників, і Дарнлі знову припадає, як і решта мерзенних оборудок, ганебна роль довести їх до отупіння та глухоти вином і довірливістю. З наказу королеви він запрошує своїх учорашніх поплічників на бучний вечірній бенкет, там багато п’ють і до пізньої години святкують по-братерському примирення, а коли нарешті товариство з важкими головами і ногами подається спочивати, Дарнлі, щоб не пробудити жодної підозри, навмисне не йде до кімнати Марії Стюарт. Але лорди почуваються надто впевнено, щоб і далі бути обережними. Королева пообіцяла їм прощення, король подбає про нього, Ріцціо лежить під землею, а Морей знову в країні: що тут далі думати та шпигувати? Змовники падають на ліжка й відсипаються після вкрай напруженого дня, позбуваючись сп’янілості від вина і тріумфу.
Опівночі, коли в хідниках заснулого замку давно вже запанувала тиша, вгорі тихесенько прочинилися двері. Через кімнати слуг, а потім сходами вниз Марія Стюарт намацує собі шлях аж до підвальних склепінь, звідки підземний хід веде до цвинтарних катакомб: моторошний шлях під холодними, немов крига, склепіннями, з яких капає вода. Смолоскип миготливо освітлює чорні, мов ніч, стіни, обабіч видніють домовини і купи людських кісток. Нарешті свіже, вільне повітря, королева дійшла до виходу! Ще треба пройти впоперек цвинтар аж до муру, за яким чекають друзі з осідланими кіньми! Раптом Дарнлі зашпортується й мало не падає, королева підступає до нього і, здригнувшись, бачить, що там свіжо насипаний горбочок, могила Давіда Ріцціо.
Це останній удар молота, щоб ще раз загартувати вже й так залізне серце ображеної жінки. Вона знає, що повинна виконати лише два завдання: врятувати цією втечею свою королівську честь і подарувати світові дитину, спадкоємця корони, — а потім помститися всім, хто допомагав її принизити! Отже, помститися й тому, що тепер здуру став допомагати їй! Ні на мить не вагаючись, жінка на п’ятому місяці вагітності заскакує в чоловіче сідло позаду Артура Ерскіна, вірного командира особистої охорони: з цим чужим воїном вона почувається в більшій безпеці, ніж зі своїм чоловіком, що справді, не чекаючи її, першим, щоб почуватися в безпеці, помчав уперед. Удвох на одному огирі Ерскін і Марія Стюарт, що вчепилася в нього, промчали шаленим чвалом двадцять одну милю аж до замку лорда Сетона. Там нарешті вона отримує власного коня і ескорт із двох сотень вершників; на світанку втікачка знову стала володаркою. Ще до полудня вона доїздить до замку Данбар. Але замість дбати про відпочинок, насолодитися спокоєм Марія Стюарт одразу береться до роботи: не досить назватися королевою, в такі години слід боротися, щоб справді бути нею. Вона пише і диктує листи на всі боки, щоб скликати вірних дворян і зібрати військо проти бунтівників, які зайняли Голіруд. Життя врятоване, тепер ідеться про корону і честь! Ця жінка завжди, коли йдеться про помсту, завжди, коли пристрасть виповнює вогнем її жили, вміла долати всі слабкості і втому; в ті величні та вирішальні секунди її серце завжди перебуває на вершині своєї сили.