Другого дня Марія Стюарт остаточно виконала все, що їй доручили; найделікатніша, найнебезпечніша частина завдання успішно виконана. Вона розвіяла підозри в душі Дарнлі, бідолашний, хворий, дурнуватий юнак нараз став веселий, упевнений, спокійний, радісний і навіть щасливий. Він уже намагається, дарма що й далі кволий і виснажений, спотворений віспяними виразками, вдаватися до легеньких пестощів із дружиною. Він хотів би її цілувати, обіймати, і Марія Стюарт на превелику силу приховує огиду і приборкує його нетерпіння. Дослухаючись до побажань Марії Стюарт, точнісінько так, як вона сама дослухалася до наказів Босвелла, Дарнлі, залежний від жінки, що й сама залежна, запевнив, що готовий повертатися з нею до Единбурґа. Повнячись довіри, він дав себе перенести з безпечного замку на драбинчастий віз, обличчя йому прикрили тонкою тканиною, щоб ніхто не бачив, яке воно спотворене: жертва тепер нарешті на шляху до дому вбивць. Про брутальну, криваву частину завдання подбає Босвелл, і для суворого й цинічного чоловіка вона буде в тисячу разів легша, ніж для Марії Стюарт — зрада свого сумління.
Повільно котиться драбинчастий віз у супроводі вершників по холодній зимовій дорозі; начебто остаточно примирившись після місяців нескінченних чвар, королівська пара знову повертається в Единбурґ. В Единбурґ, але куди? Річ зрозуміла, в замок Голіруд, хотілося б думати, в королівську резиденцію, в затишний, справді монарший замок! Але ні, Босвелл, усемогутній, наказав по-іншому. Король не повинен жити у своєму домі, в Голіруді, начебто тому, що небезпека зараження ще не минула. Тоді, звичайно, в Стерлінґу або Единбурзькому замку, в гордій, неприступній фортеці, або ж, хай там як, як гість у якомусь іншому пишному домі, наприклад, у єпископському палаці? Знову-таки ні! Вкрай підозріло обрали зовсім непоказний, далекий будинок, про який дотепер ніхто й не думав, аж ніяк не пишний дім, дім у підозрілій місцевості, за межами міських мурів, серед городів і лук, наполовину зруйнований і вже багато років пустий — дивний і дуже значущий вибір. Несамохіть постає запитання, хто міг обрати для короля саме цей підозрілий будинок на відшибі в Керк-о’Філді, куди веде тільки Thieves Row, нічний злодійський шлях. І дивіться, таки Босвелл, що тепер “all in all”. У лабіринті ми щоразу завжди знаходимо ту саму червону нитку. Знову і знову в усіх листах, документах і свідченнях кривавий слід веде тільки до цього Єдиного, тільки до нього.
Той маленький, аж ніяк не гідний короля будинок серед незораних полів, де по сусідству жив тільки один з найдовіреніших поплічників Босвелла, має загалом тільки передпокій і чотири кімнати. Внизу влаштували спальню для королеви, що раптом висловила нагальну потребу ніжно піклуватися про чоловіка, якого доти перелякано уникала, другу кімнату віддали челяді; на другому поверсі обладнали спальню для короля, а сусідню кімнату приготували для трьох його слуг. Звичайно, ті жалюгідні кімнати в сумнівному домі пишно опорядили, з Голіруду привезли килими й гобелени, навмисне для короля поставили одне з пишних ліжок, які ще Марія де Ґіз привезла з Франції, а друге, на першому поверсі — для королеви. Тепер Марія Стюарт як не перерветься, прагнучи якомога наочніше продемонструвати свою ніжність і турботу про Дарнлі. Вона по кілька разів на день з усім своїм почтом вибирається за місто, щоб скласти хворому товариство, і це вона, — цього ніколи не слід забувати, — що вже кілька місяців цуралася його. Три ночі, від 4-го до 7 лютого, Марія Стюарт навіть ночувала не в своєму затишному палаці, а в тому далекому будинку. Отже, кожен в Единбурґу має бачити, що король і королева знову стали об’єднаним любов’ю подружжям; демонстративно і навіть підозріло нав’язливо афішують перед усім містом нову злагоду між парою ворогів, тож несамохіть виникає думка, якою дивною видавалася така зміна почуттів передусім лордам, які ще недавно міркували разом із Марією Стюарт про способи позбутися Дарнлі. А тепер раптом така бурхлива, надто вже демонстративна любов між чоловіком і дружиною! Морей, найрозумніший поміж лордів, потай уже прикинув собі, як невдовзі він має діяти; він ані на мить не сумнівається, що в тому дивному будинку на відшибі відбувається лиха гра, і тому спокійно й дипломатично вдався до своїх підготовчих заходів.
Мабуть, в усьому місті та країні тільки одна людина щиро вірить у зміну настроїв Марії Стюарт: Дарнлі, бідолашний шлюбний чоловік. Його марнославству лестить турбота, з якою вона доглядає його, він відчуває гордість, дивлячись, як лорди, що досі зневажливо відмахувались від нього, знову з зігнутими спинами і співчуттям на обличчях підступають до його ліжка хворого. 7 лютого в листі до батька Дарнлі вдячно вихваляється, як поправилось його здоров’я завдяки співчутливому піклуванню королеви, що впадає коло нього, наче справжня сповнена любові дружина. Невдовзі лікарі вже радісно запевнили Дарнлі в одужанні, вже почали зникати останні сліди хвороби, яка спотворювала тіло, вже йому дозволили перебратися до замку, на ранок понеділка замовили коней. Ще день — і Дарнлі знову пануватиме в Голіруді, там знову поділятиме з Марією Стюарт bed and board і нарешті знову стане господарем країни, господарем її серця.
Але перед понеділком 10 лютого ще йде неділя 9 лютого, в Голіруді на вечір цього дня призначили веселе свято. Двоє найвірніших слуг Марії Стюарт мають справляти весілля, і з цього приводу влаштували бучний бенкет і бал, на якому з’явиться й королева, як пообіцяла вона челяді. Але не ця всім оголошена подія була найважливіша того дня, а інша, значення якої розкрилося тільки згодом: того ранку граф Морей раптом на кілька днів розпрощався з сестрою, начебто щоб провідати хвору дружину в одному з її замків. А це поганий знак. Адже завжди, коли Морей раптом покидає політичну сцену, він має на те слушні причини. Тоді завжди відбувається якийсь переворот або лихо, а Морей згодом має чудову змогу довести, що був не причетний до гри. Той, хто чув нюхом наближення бурі, мав занепокоїтись, коли цей розважливий і далекоглядний чоловік тепер знову потихеньку виїхав ще до її початку. Ще й року не минуло, як Морей уранці після вбивства Ріцціо приїхав в Единбурґ, начебто ні про що не здогадуючись, тож і тепер він з удаваною невинністю виїздить уранці того дня, коли має статися ще страхітливіший злочин, небезпеку він лишив іншим, а собі зберіг честь і виграш.
Та й другий знак мав би спонукати замислитись. Марія Стюарт начебто вже дала наказ знову привезти в Голіруд зі спальні в Керк-о’Філді своє коштовне ліжко з хутряними укривалами. Сам по собі цей захід видається цілком зрозумілим, бо цього вечора, на який призначено свято, королева ляже спати не в Керк-о’Філді, а в Голіруді, а наступного дня розлуці вже й так настане кінець. Але завбачливість, із якою дороге ліжко так квапливо перевезли в замок, після події могла набути небезпечної, а то й хибної інтерпретації. А тим часом, пополудні і ввечері, годі навіть помітити якісь лиховісні дії чи справжню небезпеку, Марія Стюарт і далі поводиться цілком звичайно. Вдень відвідала з друзями чоловіка, що вже майже одужав, увечері, вкрай привітна, сидить із Босвеллом, Гантлі й Арґайлом серед челяді в колі весільних гостей. Але як зворушливо: ще раз — як на диво зворушливо — Марія Стюарт ще раз, хоча Дарнлі вже наступного ранку повернеться в Голіруд, їде холодної зимової ночі до занедбаного будинку в Керк-о’Філд! Вона навмисне урвала жваві святкові веселощі, щоб ще раз трохи посидіти коло ліжка Дарнлі й порозмовляти з ним. Аж об одинадцятої години вечора — тут слід точно запам’ятати годину — Марія Стюарт перебуває в Керк-о’Філді й тільки потім повертається в Голіруд: серед темної ночі далеко видно і чути, як виблискує й галасує кавалькада зі смолоскипами та ліхтарями попереду, лунає гучний сміх. Відчинили браму, увесь Единбурґ має бачити, що після дбайливого візиту до чоловіка королева повертається в Голіруд, де музики з альтами і козами грають челяді, що закрутилась у шпаркому танці. Королева, приязна й балакуча, знову сидить поміж весільних гостей. Тільки згодом, коли минула північ, пішла спати в свої покої.