То були ясні слова, гострі та ріжучі, як ніж, слова, в яких нема що тлумачити та інтерпретувати. Вони свідчать, що Єлизавета, без сумніву, завдяки своїм шпигунам і приватним повідомленням Морея знала про подію в Керк-о’Філді набагато точніше, ніж знали через сторіччя ті, хто палко відбілював Марію Стюарт, і була цілком переконана в її співучасті. Єлизавета пальцем показує на Босвелла як на вбивцю, і є дуже значущим, що в цьому дипломатичному листі вона вживає тільки чемний зворот, мовляв, «вона сподівається», — а не, наприклад, що вона переконана, — що Марія Стюарт не була співучасницею того злочину. «Я сподіваюся» — це вкрай байдужі слова з огляду на таку злочинну дію, і той, у кого кращі вуха, чує з тону цих слів, що Єлизавета аж ніяк не прагне обстоювати бездоганність Марії Стюарт, а тільки з солідарності хоче, щоб вона якнайшвидше поклала край скандалу. Але що енергійніше відсахується Єлизавета від дій Марії Стюарт, то наполегливіше захищає її гідність — sua res agitur, бо ж ідеться про власну справу — як володарки. «Але, щоб утішити Вас, — пише вона далі в цьому важливому листі, — у Вашому лиху, про яке ми дізналися, ми запевняємо Вас, що прагнемо робити все, що в нашій владі і що ми вважаємо за слушне, щоб захистити Вашу честь і безпеку».
Єлизавета справді дотримала слова. Вона дала своєму послу доручення відповідати на всі заходи бунтівників проти Марії Стюарт гострими протестами; лорди повинні виразно розуміти, що в разі якогось насильства вона готова навіть до війни. В суворому і гострому листі Єлизавета радить їм відмовитися від зухвальства чинити суд над помазаною королевою. «Де в Святому Письмі ви знайдете місце, яке дозволяє підданим усувати свого володаря? В якій християнській монархії є писаний закон, унаслідок якого піддані можуть зазіхати на особу свого володаря, ув’язнювати його або чинити суд над ним?.. Ми не менше, ніж лорди, засуджуємо вбивство нашого родича короля, а шлюб нашої сестри з Босвеллом змусив нас обурюватися дужче, ніж будь-кого з них. Проте ми не можемо дозволяти й терпіти пізніші дії лордів проти королеви Шотландії. Адже згідно з заповіддю Божою вони піддані й не можуть примусити володарку відповідати на їхні звинувачення, бо ж не відповідає природі, щоб голова підпорядковувалася ногам».
Але Єлизавета вперше натрапляє на відкритий опір лордів, дарма що більшість їх потай уже багато років перебувають на її платні. Після вбивства Ріцціо вони вже достеменно знають, чого сподіватися, коли Марія Стюарт знову матиме владу, бо ніякі ані погрози, ані приманки досі не спонукали її відкинутись від Босвелла, а у вухах їм і досі звучать пронизливі прокльони, якими принижена жінка накликала помсту на їхні голови по дорозі до Единбурґа. Не на те вони прибрали з дороги спершу Ріцціо, потім Дарнлі, далі Босвелла, щоб знову стати покірними і безвладними підданими цієї непередбачуваної жінки; їм було б незмірно спокійніше коронувати королем сина Марії Стюарт, однорічну дитину, бо дитина не здатна наказувати, і тоді вони протягом двох десятиріч її неповноліття знову були б незаперечними господарями країни.
Але, незважаючи на все, лордам не вистачило б духу на відвертий опір Єлизаветі, що давала їм гроші, якби випадок не дав їм у руки несподівану і справді вбивчу зброю проти Марії Стюарт. Через шість днів після битви під Карберрі-Хілл завдяки потаємній зраді до лордів доходить украй бажана звістка. Джеймс Бальфур, товариш Босвелла під час убивства Дарнлі, тепер, коли змінився вітер, почувається незатишно й бачить тільки одну можливість порятунку: вдатися до нового ошуканства. Щоб заручитися дружбою теперішніх можновладців, він зраджує свого оголошеного поза законом приятеля. Він потай сповіщає лордам важливу звістку, що втікач Босвелл послав в Единбурґ слугу з дорученням непомітно забрати з замку полишену там скриньку з важливими документами. Того слугу на ймення Делґліш одразу схопили, піддали жорстоким тортурам, і під страхом смерті катований виказав криївку. Дотримуючись його вказівок, під одним ліжком знайшли й дістали заховану срібну скриньку, яку свого часу Франциск II подарував своїй дружині Марії Стюарт і яку вона своєю чергою віддала, як і все, що мала, незмірно коханому Босвеллу. Відтоді в тій міцній скриньці, яку можна було відкрити тільки вигадливим ключем, Босвелл тримав свої особисті документи, а можливо, й шлюбні обіцянки, листи королеви, а також різноманітні документи, які компрометували лордів. Напевне, — цілком зрозуміла річ, — Босвеллу видавалося надто небезпечним брати з собою в Бортвік та в битву такі важливі документи. Тож краще заховати їх у надійному місці в замку, щоб коли-небудь вірний слуга забрав їх звідти. Адже і bond із лордами, і шлюбні обіцянки королеви та її сповнені довіри листи скрутної хвилини можна чудово використати для шантажу або виправдання; з такими письмовими признаннями він, з одного боку, мав у руках королеву, раптом тій вітрогонці заманеться відкиснутись від нього, а з другого — лордів, раптом вони звинуватять його в убивстві. Тож для цього оголошеного поза законом, тільки-но він бодай наполовину опинився в безпеці, певне, не було нічого важливішого, як знову мати в руках ті переконливі докази провини. Отже, та така несподівана здобич стала саме цієї миті для лордів незрівнянним щастям, бо тепер, з одного боку, вони можуть безконтрольно знищити всі письмові свідчення, які їх самих звинувачують у співучасті, а з другого — нещадно використати проти королеви все, що обтяжує її провиною.
Одну ніч граф Мортон, ватажок банди, зберігає замкнену скриньку під своїм захистом, а наступного дня скликали інших лордів, серед них — цей факт важливий — і католиків та друзів Марії Стюарт, і в їхній присутності зламали замок скриньки. Всередині лежали відомі листи зі скриньки, а також сонети, написані рукою Марії Стюарт. Щоб знову не розглядати питання, чи опубліковані тексти цілком узгоджуються з оригіналами, скажімо, що очевидним зразу стає одне, а саме: зміст листів був, напевне, дуже обтяжливим для Марії Стюарт. Адже відтоді поводження лордів змінюється: вони почуваються сміливіше, впевненіше, твердіше. У першій радості вони мерщій пустили звістку по вітру ще того самого дня, не мавши часу навіть переписати документи, вже не кажучи про фальшування їх, і послали посланця до Морея у Францію, щоб усно повідомити йому про приблизний зміст головних обвинувальних листів. Повідомили французького посла, суворо допитали арештованого слугу Босвелла і склали протокол; такі впевнені в перемозі, цілеспрямовані дії були б неможливі, якби папери не повідомляли процесуально переконливо про небезпечний зв’язок Марії Стюарт із Босвеллом. Становище королеви нараз стало значно тяжчим.
Адже поява її листів тієї критичної миті означала величезне зміцнення позиції бунтівників. Листи нарешті дали їм давно бажану моральну мотивацію їхньої непокори. Досі вони лише Босвелла називали винним в убивстві короля, а водночас добре стереглися насідати по-справжньому на втікача, бо боялися, що він може звинуватити їх у співучасті. Натомість проти королеви лорди досі не могли висунути ніякого іншого звинувачення, крім того, що вона вийшла заміж за вбивцю. А тепер завдяки тим листам вони, невинні ягнята, які ні про що не здогадувалися, нараз «з’ясували», що королева — співучасниця і своїми необережними письмовими признаннями дала в руки досвідченим і цинічним шантажистам могутній засіб тиснути на себе, як їм заманеться. Тепер, нарешті, вони мають у руках важіль, щоб примусити її «добровільно» передати корону синові або, якщо відмовиться, публічно звинуватити в перелюбі та співучасті в убивстві.