Ця змова проти життя Єлизавети, власне, вже є. Адже вона, можна було б сказати, має сталий характер. Філіп II на континенті створив справжнє антианглійське бюро змовників, у Парижі сидить Морґан, довірена людина і таємний агент Марії Стюарт, і, оплачений іспанськими грішми, ненастанно організовує небезпечні інтриги проти Англії та Єлизавети. Там постійно вербують молодиків, через іспанського і французького послів налагоджують таємне порозуміння між невдоволеними дворянами-католиками в Англії і державними канцеляріями Контрреформації. Тільки одного не знає Морґан, а саме: Волсінґем, один із найздібніших і найбезцеремонніших міністрів поліції всіх часів, заслав йому в канцелярію під маскою ревного католика свого шпигуна, тож саме той посланець, якого Морґан вважає за найнадійнішого, насправді вже куплений і оплачений грошима Волсінґема. Про все, що роблять для Марії Стюарт, одразу повідомляють в Англію ще до того, як план доходить до виконання, тож і наприкінці 1585 року англійський уряд знає, — на ешафоті ще не висохла кров останніх змовників, — що вже знову готують новий замах на життя Єлизавети. Волсінґем знає кожне ім’я, всіх дворян-католиків в Англії, яких Морган завербував і схилив до думки утвердити на троні Марію Стюарт. Волсінґему досить тільки схопити, щоб із допомогою диби та інших знарядь тортур вчасно викрити змову.
Але методи цього витонченого міністра поліції набагато далекоглядніші та підступніші. Звичайно, він міг би тепер одним ударом розчавити змовників. Але четвертування кількох дворян або авантюрників не має для нього ніякого політичного значення. Навіщо відтинати п’ять або шість голів гідрі цих вічних змов, якщо за ніч знову виростуть нові? Carthaginem esse delendam, Карфаген треба зруйнувати, — ось девіз Сесіла і Волсінґема, треба покласти край самій Марії Стюарт, і для цього потрібна як привід не якась безневинна дія, а широка і розгалужена, підтверджена доказами злочинна діяльність на користь ув’язненої. Отже, замість у зародку задушити так звану змову Бебінґтона, Волсінґем докладає всіх зусиль, щоб навмисне поширити її: сприяє їй зичливістю, підживлює грішми, допомагає позірним недбальством. Тільки завдяки його мистецтву провокатора дилетантська змова кількох провінційних дворян проти Єлизавети мало-помалу стала відомою змовою Волсінґема для знищення Марії Стюарт.
Для законного вбивства Марії Стюарт із допомогою парламентських статей потрібні три етапи. Спершу треба довести змовників до планування замаху на Єлизавету, і той план мають підтверджувати докази. По-друге, їх треба спонукати, щоб вони виразно повідомили про свій намір Марію Стюарт. А по-третє, — і це найважче, — Марію Стюарт треба приманити, щоб вона виразно й письмово висловила згоду з планом убивства. Навіщо вбивати невинну без ясно сформульованого приводу? Це було б прикрим для честі Єлизавети перед світом. Краще навмисне зробити її винною, краще підступно тицьнути їй у руки кинджал, яким вона сама себе вб’є.
Ця змова англійської державної поліції проти Марії Стюарт починається з ганьби: ув’язненій раптом дали деякі пільги. Волсінґему, здається, було неважко переконати побожного пуританина Еймієса Політа, що краще втягнути Марію Стюарт у змову замість відгороджувати від усіх спокус. Адже Політ раптом змінив свою тактику, дотримуючись планів генерального штабу англійської державної поліції: одного дня доти невблаганний з’являється перед Марією Стюарт і люб’язно повідомляє, що планують її переїзд із Татбері до Чартлі. Марія Стюарт, цілком нездатна прозирнути махінації ворогів, не може приховати своєї щирої радості. Татбері — похмура споруда, більше подібна до в’язниці, ніж до замку, натомість Чартлі стоїть не тільки в гарнішому та вільнішому місці, а й поблизу — на цю думку в Марії Стюарт радісно закалатало серце — від садиб кількох католицьких родин, які приязні з нею і від яких можна сподіватися допомоги. Там вона знову зможе нарешті полювати та їздити верхи, там, мабуть, навіть отримуватиме звістки від родичів і друзів за морями і завдяки сміливості та хитрощам здобуде те, що тільки й має значення для неї: свободу.
І дивіться: одного ранку Марія Стюарт не може вийти з дива. Вона не наважується вірити власним очам. Немов чарами, страхітливий проклін Еймієса Політа вже розбито. До Марії Стюарт дійшов лист, таємний шифрований лист, перший за тижні та місяці ізоляції. Ох, які вправні її друзі, обачні й розумні, знайшовши нарешті спосіб ошукати невблаганного сторожа Ейміеса Політа. Яка несподівана ласка: вона вже не відрубана від світу, може відчувати дружбу, цікавість, співучасть, знову може дізнаватися про всі плани та готування, які відбуваються задля її визволення! А втім, таємничий інстинкт спонукає Марію Стюарт бути обережною, вона відповідає на лист свого агента Морґана з наполегливою засторогою: «Добре стережіться вплутуватись у справи, які можуть обтяжити Вас і посилити підозри, які тут існують щодо Вас». Але невдовзі недовіра Марії Стюарт розвіялася, тільки-но вона дізналась, який геніальний спосіб дібрали її друзі, — насправді вбивці, — щоб безперешкодно передавати листи. Щотижня з недалекої броварні привозили бочку пива для слуг королеви, і, як здається, її друзям пощастило намовити візника, щоб він завжди віз у повній бочці закорковану дерев’яну пляшку, а в тому порожнистому шматку дерева містилися таємні листи до королеви. Тепер обмін листами відбувається бездоганно і регулярно, немов завдяки справжній пошті. Той чесний чоловік — “the honest man”, як називають його в повідомленнях — везе пиво з неоціненною пляшкою всередині в замок, наглядач винного погребу Марії Стюарт виловлює в погребі пляшку, а потім кладе її, вже з новою поштою, в порожню бочку. Бравий візник не має на що нарікати, бо ця потаємна передача дає йому подвійну вигоду. З одного боку, його щедро винагороджують закордонні друзі Марії Стюарт, а з другого — економ платить йому за пиво вдвічі вищу ціну.
Але про одне не здогадується Марія Стюарт, а саме: той чесний візник заробляє на своєму темному ґешефті ще й утретє. Адже йому платить ще й англійська державна поліція, і, звичайно, Еймієс Політ знає про те листування. Не друзі Марії Стюарт вигадали ту пивну пошту, а Ґіфорд, шпигун Волсінґема, Морґан і французький посол дали його Марії Стюарт як гідного довіри чоловіка, тож завдяки цьому — незмірна перевага для міністра поліції — все таємне листування Марії Стюарт завжди перебуває під контролем її політичних ворогів. Кожен лист Марії Стюарт і до неї шпигун Ґіфорд, що його Морґан вважає за свого найнадійнішого чоловіка, перехоплює ще до того, як він потрапить у пивну бочку і вийде з неї, Томас Феліпс, секретар Волсінґема, одразу розшифровує його, копіює, і ці копії з чорнилом, яке ще не висохло, везуть до Лондона. Лише потім листи бездоганно швидко доставляють Марії Стюарт або французькому послу, щоб в ошуканих ані на мить не могла з’явитися підозра і вони безтурботно листувалися й далі.
Моторошна ситуація. Обидві сторони радіють, що ошукують одна одну. Марія Стюарт відітхнула. Нарешті вона переграла холодного й неприступного пуританина Політа, що перевіряє кожен предмет білизни, розрізає кожну підошву, опікає її і тримає ув’язнену, мов злочинницю. Якби він міг здогадатися, тихо сміється Марія Стюарт на самоті, що вона, незважаючи на всіх солдатів, ізоляцію та мудрування, щотижня отримує з Парижа, Мадрида і Рима важливі повідомлення, що її агенти сміливо працюють і вже підготували для неї війська, флоти й кинджали! Інколи радість у її очах промовляє надто вже необережно, надто виразно, тож Еймієс Політ глузливо відзначає, що в неї дедалі кращає самопочуття і здоров’я, відколи вона живить душу тією отрутою надії. Натомість для свого сухого сміху на холодних вустах він має набагато вагоміші підстави, дивлячись, як щотижня чесний візник привозить бочку свіжого пива, злостиво спостерігаючи, як заклопотаний економ Марії Стюарт щоразу похапцем скочує бочку в темний погріб, і там, поодаль від чужих очей, виловлює неоціненні листи. Бо те, що тепер читатиме Марія Стюарт, давно вже прочитала першою англійська поліція, в Лондоні у своїх державних фотелях сидять Сесіл та Волсінґем і мають перед собою слово до слова все таємне листування Марії Стюарт. Вони бачать, що Марія Стюарт пропонує корону Шотландії і своє право на корону Англії іспанському королю Філіпу II, якщо він захоче допомогти їй здобути свободу; такий лист, посміхаються вони, коли-небудь може знадобитися, щоб заспокоїти Якова VI, коли за його матір візьмуться надто суворо. Вони читають, що Марія Стюарт, пишучи в Париж нетерплячим почерком, ненастанно вимагає інтервенції іспанських військ для свого визволення. Хай там як, це теж може придатися на судовому процесі. Але найважливішого, найістотнішого, на що вони сподіваються і що потрібне для суду, поки що, на жаль, у цих листах немає, а саме: схвалення з боку Марії Стюарт якогось плану вбивства Єлизавети. Згідно з текстом закону Марія Стюарт ще не стала винною, ще досі бракує, щоб можна було запустити судову машину вбивства, єдиного крихітного гвинтика, “consent”, виразної згоди Марії Стюарт з убивством Єлизавети. Щоб закрутити той останній необхідний гвинтик, тепер рішуче береться до роботи Волсінґем, цей небезпечний майстер свого ремесла. Отак починається найнеймовірніша, проте документально засвідчена підступність у світовій історії: шпигунський трюк Волсінґема з заманюванням, щоб Марія Стюарт стала співучасником злочину, який сфабрикував він сам: так звана змова Бебінґтона, що насправді була змовою Волсінґема.